Негромке пограбування храма св. Пантелеймона, що зріс біля міської лікарні на Щербанюка (колишня Чапаєва), не сколихнуло громадськість абсолютно…
Пресу, зрозуміло, також. Два рядки на автоматичних сайтах. Думаю, невже це не цікава тема для журналіста?
Сироти, колишні вихованці знаменитого притулку при Банченському монастирі, потрапляють у місто. Їх бере на роботу, як я зрозумів, настоятель храму Св. Пантелеймона (з іншого Патріархату). Той каже, що їм було нема куди податися. Чому так? Невідомо. Вони працюють на нього, а він їх годує, дає де жити, і кошти, як він сказав, “на саме необхідне, але не на розваги”.
Якось ввечері вони розбивають вікно храму, виймають скриню із пожертвами (160 гривень), по два долара на брата. Витрачають їх на комп’ютерні ігри. Ще крадуть сейф, де є десять початих, і дві цілі пляшки червоного вина. Отримують за це один – два роки за гратами, а ще двоє – умовно.
Долі. Ці сироти бачили все життя тільки людей у рясах, але чомусь тепер вони – за гратами! Як опікувалася ними держава – таємниця. Вони працювали на настоятеля, але по два долари на особу з його скрині їх зацікавили. Втім, як сказав настоятель, вони відпрацювали шкоду. І вони старанні та працелюбні.
Як жалюгідно, як нещедро, як дріб’язково з ними обійшлася доля. І самі вони обійшлися з нею так само. Якісь морочні суми, морочні розклади, пристрасті та перспективи світла, як у закинутій брудній вбиральні, де крізь павутиння тліє невимкнена найдешевша лампа.
Драйзер, можливо, про це роман наваяв би. У нас два рядки… Нецікаво… Про нас нецікаво…
Sergei Vorontsov
***
***