Ще у сутінках вилажу з прохолодного намету. Саме у цей час найсмачніший сніданок. За смаколики йдуть перші промені сонця, роса та безмежний простір полонини, що замінюють ранкову дозу «еспресо».
У джерела я знімаю зайвий одяг та важке «трекінгове» взуття. Крижана, кришталево чиста вода, обпікаючи шкіру, дарує почуття безмежної свободи. І ось я вже босоніж йду полониною снідати.
Та цього ранку щедра на дарунки полонина Браїлка, презентує мені на сніданок ще й цілу річку молока.
Перше бажання бігти до неї по дорозі аби напитись до несхочу.
Та її хвилі настільки заколисують, що ти мимоволі сідаєш серед полонини і дивишся за течією молока.
В якийсь момент ти втрачаєш почуття реальності.
Молочна ріка здається ось-ось вийде з берегів і долине до твоїх босих ніг.
Ти чекаєш цього моменту і віриш, що ти неодмінно попливеш…
Та потім небесний молочник збирає все у бідон, аби пригостити наступного ранку сотні інших спраглих туристів.
А я і далі стою один посеред полонини і насолоджуюсь ароматом вітру, вже з ледь помітними вершковими нотками.
Олексій ПОНОМАРЕНКО, fakty.cv.ua
***
***
***
Льошику, ти дуже-дуже великий молодець! Чудово! Аж в гори захотілося!