Перший Президент України – з чернівецьким минулим (біографія)

0
426
Загрузка...

Перший Президент України після проголошення незалежності (5.12.1991-19.07.1994) Леонід Кравчук у 1958–1960 рр. викладав політекономію у Чернівецькому фінансовому технікумі, а у 1960–1967 рр. був консультантом-методистом Будинку політпросвіти, лектором, помічником секретаря, завідувачем відділу пропаганди і агітації Чернівецького обласного комітету КПУ.

Кравчук Леонід Макарович (біографія)

Народився 10 січня 1934 року у родині селянина, в селі Великий Житин що з 1939 року входило до складу Рівненської області, Волинського воєводства Польщі (тепер Рівненська область України). Макар Кравчук в 1930-ті роки служив у польській кавалерії, пізніше він та мати Кравчука (Юхимія Іванівна, дівоче прізвище Мельничук) працювали у польських осадників, під час Другої світової війни батько Леоніда Кравчука загинув на фронті (у 1944 році) і був похований у братській могилі в Білорусі. Виховувався вітчимом і матір’ю, яка померла в 1980 році від інсульту в рідному селі Житин, і там похована. Спочатку здобував освіту за спеціальністю «Бухгалтерський облік» в Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (теперішній Рівненський кооператиний економіко-правовий коледж) в період з 1951 по 1953. Згодом закінчив Київський державний університет, отримав спеціальність викладача суспільних наук (1958) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Кандидат економічних наук.

Член КПРС з 1958 року.

У 1958–1960 рр. викладав політекономію у Чернівецькому фінансовому технікумі.

У 1960–1967 рр. — консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу пропаганди і агітації Чернівецького обласного комітету КПУ.

У 1967–1970 рр. — аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС.

У 1970–1980 рр. — завідувач сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, а з 1980 рр. — завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. У червні 1982 завідувач відділом пропаганди і агітації Л. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, в якій виклав заходи по протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України, і пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення «уніатсько-націоналістичних символів», виявити «проуніатські настроєних осіб», провести інші організаційні та ідеологічні заходи.

У 1981–1991 рр. — член ЦК КПУ.

У 1988–1990 рр. — завідувач ідеологічного відділу, з жовтня 1989 р. — секретар ЦК КПУ, у 1990 р. — другий секретар ЦК КПУ. У 1989–1990 рр. — кандидат у члени Політбюро, у 1990–1991 рр. — член Політбюро ЦК КПУ.

У 1989 році відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.

Народний депутат України Х—XIV (в тому числі І—IV) скликань. У 1990–1991 рр. — Голова Верховної Ради України.

У серпні 1991 року Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Кравчук переміг уже в першому турі, отримавши понад 60% голосів. Основний опонент від демократичних сил В’ячеслав Чорновіл зібрав 23,27 % голосів.

У 1991–1994 рр. — Президент України.

3 вересня 1993 року підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України ЧФ та ядерної зброї. Після того погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.

У 14 січні 1994 р. у Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 р. Лісабонському протоколу (СНО-1), яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України, самочинно прийняв рішення підписати «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996 р.), причому без будь-яких конкретних гарантій безпеки та документально зафіксованих фінансових компенсацій.

Обраний народним депутатом у 1994 р. — на довиборах у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. У 1998 році, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.

З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002–2006 році очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.
З 1999 року — співголова Всеукраїнського об’єднання демократичних сил «Злагода».
У 2006 році очолив список опозиційного блоку «Не так». Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар’єр.

У листопаді 2004 позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції».

На честь Кравчука названа тачка-кравчучка.

Почесний Президент Міжнародного громадського об’єднання «Рівненське земляцтво».

Почесний Голова Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське народне посольство» (з 1994 р.).

25 лютого 2009 року Леонід Кравчук закликав президента Віктора Ющенка подати у відставку.

3 2011 року — Почесний Президент Фонду «Перспективна Україна».

У січні 2016 року запропонував надати Криму державну автономію у складі України, а Донбасу — «особливий статус».

Державні нагороди:

Звання Герой України з врученням ордена Держави (21 серпня 2001) — за визначний особистий внесок у становлення і розбудову незалежної Української держави, багаторічну активну політичну та громадську діяльність
Орден Свободи (10 січня 2014) — за визначний особистий внесок у розбудову Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність
Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (2007), III ст. (2004), IV ст. (1999), V ст. (1996)
Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (22 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу
Орден Жовтневої Революції, два ордени Трудового Червоного Прапора (СРСР)
Медаль «На славу Чернівців»

Джерело: uk.wikipedia.org

***

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ