Поранений учасник АТО: У цій війні більше запитань, ніж відповідей…

1
1513
Василь Максимюк з сином і дружиною (зустріч після повернення з АТО)
Загрузка...

«Нестандартний» чернівецький учасник АТО – депутат міської ради Василь Максимюк, який під час обстрілу був поранений, тепер відновлюється після операції.

141104-05-Maxymuk-zustrich-ATO-sportbuk.com (10)

У День Гідності і Свободи Василь Сидорович погодився відповісти на декілька запитань від fakty.cv.ua (розмова відбулась по телефону в п’ятницю ввечері).

 

В Україні відбувається не зовсім те, чого ми хотіли

У студії Шустера сьогодні запитують, що переважає у відчуттях через рік після початку Євромайдану, – гордість, жаль чи байдужість? Розумію, що про третій пункт вас запитувати некоректно…

Так, звісно, про байдужість мова не може йтися. Звичайно, переважає гордість. Тому що коли народ стає свідомий того, що в країні потрібні зміни, і не просто вимагає їх, а й активно, самовіддано бореться за ці зміни, – це викликає повагу до народу, який стає НАЦІЄЮ. А жаль… Після подій Євромайдану і чималих жертв ми побачили і бачимо, що в Україні відбувається не зовсім те, чого ми хотіли, заради чого люди виходили на майдани і ризикували здоров’ям та життям. Ми думали, що приведемо країну до європейських цінностей, цивілізованих стандартів, а «отримали» не зовсім те. Але це тернистий шлях. Може, «так має бути», що треба пройти через всі ці проблеми і, на жаль, війну. І тоді сформуються остаточно національні цінності. В процесі боротьби за свою справжню незалежність, розвиток держави без впливу із-зовні.

 

Пішов добровольцем, щоби показати приклад іншим

Ваше рішення піти добровольцем, багатьох здивувало. Здавалося, депутат, бізнесмен – чого ще треба?.. Це було рішення на якомусь емоційному фоні?..

Звісно, і емоційне це рішення. Без емоцій таких кроків не зробиш. До нього мене підштовхнув Указ Президента про третю хвилю мобілізації. Як учасник бойових дій, хотів своїми діями показати приклад іншим. Обласний комісар закликав, грубо кажучи, не ховатися. Були і деякі історії, про які писали ЗМІ, коли депутатам приносили повістки, а вони погрожували, що, мовляв, по звільняють за таке «зухвальство» і т.п. Я вважав, що люди такого статусу не мають таке собі дозволяти. І хотів власним прикладом показати, що ніхто не залишається осторонь в час таких викликів перед Україною, що ми, незалежно від статусу, не ховаємось, а готові йти захищати незалежність і суверенітет.

 

Припускаю, що рідні були не в захваті від Вашого рішення?..

Звичайно… Як, напевно, і у всіх це відбувається… Але рідні мої не всю правду знали, тобто де я перебуваю. Казав, що у Львові на полігоні, ще десь. І засобам масової інформації не розказував, де я. Взагалі, як кажуть, не робив з цього піару. Просто старався виконувати свої обов’язки, перебуваючи в лавах Збройних сил України. І, якщо лікарі дозволять, повернусь туди. До слова, рідні друзів-товаришів по службі теж далеко не завжди знають, де вони знаходяться. Це, зрозуміло, для того, щоби близькі люди менше переживали.

 

Служив там, де народився Кличко

Ви учасник бойових дій… Про це мало інформації можна знайти в публічній площині…

Так я й не дуже люблю розповідати…

 

Все ж було б цікаво знати, де служили, за яких обставин учасником бойових дій стали…

Строкову службу я проходив у 1987-89 роках. Війська цивільної оборони, готували для ліквідації стихійних і техногенних катастроф. Де? У Киргизії. Селище Біловодське, де, наскільки пригадую, народився Віталій Кличко.

А учасником бойових дій став у колишній Югославії. Миротворчий контингент ООН, служба за контрактом у 1994-95 роках.

 

Як туди «занесло»?..

Дізнався, що через військомат набирають в миротворчий контингент, і пішов.

 

Заробити?

Ну, це теж немаловажний фактор. Тоді платили по 500 доларів в місяць.

 

У миротворчому контингенті ООН було спокійніше, ніж в АТО

Можна порівняти ті бойові дії з цими, на які Ви пішли добровольцем тепер?

Там все зовсім інакше було. Тобто там було спокійніше. Не застосовувалась та зброя, як у нас. Якщо були бої, то лише із застосуванням стрілецької зброї, максимум гранатометів. А у нас і «гради», і важка зброя…

 

Земляки там були?

Чернівецька рота українського батальйону у складі миротворчих військ ООН. Ще там були датчани, поляки, французи і т.д.

 

Вибачте за «таке» запитання – в Югославії теж доводилося втрачати на очах близьких тваришів?..

З нашої чернівецької роти, на щастя, ніхто не загинув.

 

«Кучкуєтесь» з тими товаришами по службі або іншими учасниками бойових дій?

Я підтримую стосунки з «афганцями». З багатьма товаришами по службі в контингенті теж в дружніх стосунках. Але організованих зустрічей у нас немає, ніхто не збирає. Є День миротворця… Напевно, треба організовуватися якось…

 

Перед Югославією вас довго готували?

Десь більше двох місяців. Там у нас були і офіцери, і військові строкової служби, були і контрактники. Відбір взагалі був достатньо суворим – за станом здоров’я, за моральними і вольовими якостями. Деяких відсіювали.

 

А тепер, через стільки років, навички складно відновлювати?

Ні, я би не сказав, що важко. Хоча… Складніше через те, що стан здоров’я інший, ніж тоді. А навички, за великим рахунком, нікуди не діваються. Військова служба мені знайома і, можна сказати, близька. В армії відбулися великі зміни, і не лише в кращий бік.

Але хто служив, знає армійський статут, той швидше згадує. Проблема основна – роки. У нашому батальйоні в основному всі далеко за 40 років – ті, які сьогодні погоджуються йти захищати Вітчизну. Є і молоді. Але молодші, як правило, відмовляються йти служити. Тим більше, тепер. Йдуть дорослі, сформовані чоловіки.

 

Я вдячний Богу, що залишився живий

Розказують бувальщини часів інших війн, коли старшого віку чоловіки просились самі на фронт, аби синів не призивали…

Багато хто готовий і тепер йти, щоби сина не призивали. Але військомат на це не дивиться. У нас там були чоловіки, чиї діти теж служать, теж в «гарячих точках». І ще у нас служив там доброволець, якому в січні буде 60 років. Йому було важкувато. Він старався все сумлінно виконувати. Як казав наш комбат, на вік ніхто не дивиться. Наскільки знаю, наш найстарший ще служить. Буде демобілізований в січні, коли «стукне» 60.

 

Вибачте ще раз за неприємні запитання… Обстріли…

Загального правила немає. Кожен раз по-різному. Але скажу, що наші вороги, військові, сепаратисти, які нас обстрілюють, дуже фахові. Якщо, припустимо. Перший постріл перелітає метрів 100-150, то є секунд 30 на те, щоби сховатися в укриття, тобто поки коректувальник зробить корективи. Це якщо перший не точний… І ще. Вони «накривають» точку, а через пів години можуть ще раз «накрити», тобто коли люди вже виходять із сховищ, а тут… Буває так по 2-3 рази, і 4 рази. Тобто не «запрограмовано», не однаково, кожного разу по-іншому.

 

А з нашого боку теж є якісь протидії?..

Так, з нашого боку теж працюють фахівці, відстежують, звідки атакують, працює наша артилерія, намагаються теж обстріляти ті точки.

 

Але чомусь складається враження, що дії наших противників більш ефективні?..

У цій війні більше запитань, ніж відповідей… В принципі, вони всі достатньо обговорені, не хочу на цю тему говорити. Прикро, що так… І через ці прикрощі гине дуже багато молодих хлопців, кращих синів України…

 

У цьому сенсі можна сказати, що вам «пощастило»?..

Я вдячний Богу, що залишився живий, що «обійшовся» таким пораненням, бо мені справді дуже пощастило. Від цього обстрілу, під який я потрапив, деяких хлопців поховали, у деяких набагато гірші поранення…

 

Одне бажання: припинити безглузді загибелі кращих синів України

У мас-медіа і в соціальних мережах часом натякають, що хтось ніби не воював насправді, а лише «піарився» десь близько або не дуже до зони АТО і таке інше. Чули про такі розмови?

Я сам не читав, і мені ніхто такого не казав. Але знав, що будуть різні думки, що не всі однозначно сприймуть інформацію про ту ж мою мобілізацію. Але я пішов добровільно через військомат, і 3 місяці, поки служив, жодного разу не «напрошувався» в ЗМІ, не розказував, де я і т.п. Просто виконував свої військові обов’язки. А те, що сталося, тобто що мене поранило, – це вже самі ЗМІ і громадяни поширили відповідну інформацію. Якщо чесно, мені було немало запрошень на телеканали, на інтерв’ю і т.п. Але я не ходив. Зараз я лікуюсь. Зробили складну операцію 11 листопада, пересадили шматок кістки в травмовану частину ноги із здорової. Кістку, яка була потрощена, зібрали «до купи» пластинами. Операцію робили військові спеціалісти в нашому госпіталі, хірург Андрій Володимирович Лось, якому я дуже вдячний. Він казав, що 3 місяці буду ходити на милицях. Складна операція, тому потрібний тривалий час на відновлення.

А щодо «піару»… Якщо хтось вважає, що у мене це був «піар», то я готовий показати всю цю «дорогу», і навіть повести за руку когось, якщо є бажаючі сміливці. Хай бачать, як воно спати в бліндажах, підвалах, потрапляти під обстріли… Хоча насправді нікому цього не бажаю… Просто треба бути коректними і не жартувати з такими речами…

До слова, коли деякі після мене їхали і фоткались там, і раніше за мене повернулись, я нікому не дорікав і не допускав ніяких некоректностей. Кожен робить свій вибір і свої висновки…

 

Ви тепер вдома, але сни у вас, припускаю, «тамтешні»?..

Так, систематично. Здавалося, що психіка не порушена, зараз вдома, серед рідних. А тільки засинаєш, одразу – там, з хлопцями… Хлопці залишилися в дуже важких умовах… Регулярно з ними спілкуюсь по телефону. Є після мене, на жаль, і загиблі, і поранені… Одне бажання: звертатися до всіх, до політиків, уряду, до кого завгодно, – щоби будь-якими шляхами і засобами це зупинити. Всі зусилля прикласти, щоби припинити непотрібну, безтолкову загибель кращих синів України. А далі будемо будувати процвітаючу Україну.

 

На сесії міської ради зможете найближчим часом ходити?

На листопадову не піду. А на наступну, можливо, й піду. Через місяць буде повторний огляд. Познімають ці всі «пристрої», а тоді буде видно. Сподіваюсь, ще побігаємо;)

Розмову вів Георгій МАЗУРАШУ

***

Фото: Поранений партнер буковинського спорту повернувся з АТО

***

Дмитро Білоус з Німеччини – про «євромайданівські емоції» і АТО

***

Річниця Євромайдану: Юрій Шипітко. Відвертості про революцію і АТО без цензури

***

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ