ЄвроМайдан 5 років потому: «тільки так», чи «нащо воно нам треба було»?

0
186
Загрузка...

«Як ми могли дозволити тим, хто прийшли до влади на крові, бути гіршими за тих, хто допустив цю кров?» – дуже влучний вислів в контексті відзначення 5-ої річниці Євромайдану (або Революції Гідності)…

Не секрет, що з часом серед учасників і симпатиків тих єврореволюційних подій все більше розчарованих… Розчарованих саме наслідками, адже навряд чи хтось виходив тоді на Майдани задля того, щоби згодом втратити Крим, частину Донецької та Луганської областей, і головне – багатьох найсміливіших патріотів… Навряд чи хтось припускав, що на крові прийдуть до влади такі «моральні уроди», які примудряться бути ще гіршими, ще більш антинародними, ніж достатньо негативний режим Януковича…

Але маємо те, що маємо… Хтось тішить себе надіями, що та Революція Гідності ще триває, або, як мінімум, не завершена, тож ще буде продовження, будуть зміни на краще. Хоча, на жаль, дуже багато людей таки піддаються «уловкам теперішніх», які дуже вміло «грають на патріотизмі» та інших чутливих темах, аби захистити свої позиції «біля корита»… Головна теза «теперішніх»: якщо незадоволений владою, рівнем життя в країні («нижче плінтуса»), продовженням кровопролиття, подальшим знущанням владної верхівки над народом, – «воріг», «рука Кремля» і т.п. Прикро, що так легко задурити наших громадян…

Нижче до вашої уваги деякі цікаві розмірковування в контексті річниці…

Василь Філіпчук (екс-речник МЗС): «З кожним роком в цей день знову і знову задаю собі питання – так що це було? День гідності і свободи? Чи день брехні і лицемірства? Зговір олігархів проти жадібного президента чи народне повстання проти самодура-диктатора? Російський план по розчленуванню України, анексії одних її частин і встановленню контролю над іншими? Чи англосаксонська конспірологія по поступовому знищенню Росії?
Кожен знайде в Майдані те, що шукає. Це було водночас і свято демократії, і махрова махновщина. І протест проти свавілля влади, і цинічне перетікання сумок з доларовим кешом з одних місць в інші. І героїзм простих людей, і бридке використанню людських доль і життів політиками і олігархами для своїх розборок і приватних інтересів.
П”ять років потому поступово все стає ясніше і зрозуміліше. Хоча і тоді ті, хто хотіли бачити – бачили, хто хотіли вірити – вірили, хто уміли перетирати – перетирали, хто міг боротися – боровся.
А більшість спостерігала. Емоційно, хто з радістю, хто з обуренням. Байдужим не був ніхто. Вся країна була затягнута у воронку, яка поглинала з кожним днем все більше і більше людських життів, доль, коштів, довіри, впевненості у майбутньому…
Вся країна стала полем гри – для кого в преферанс, для кого в шахи, для більшості – в дурня. Дехто виграв. Хто вчасно вистрибнув чи вчасно заскочив. Хто за пару днів поміняли колір і освоїли нові офіси чи підприємства.
Більшість програли. Програла вся країна, якій замість іміджу толерантності і терпимості, спроможності мирним шляхом вирішувати внутрішні і зовнішні конфлікти, накинули імідж країни балаклав, бит, спалених шин і політиків у сміттєвих баках. Програла вся країна, яка замість європейського майбутнього отримала збройний конфлікт на своїй території. Яка так і не подолала корупцію, але очолила список найбідніших країн Європи. Двадцять п’ять років тому ми рівнялися на Францію, десять років тому – на Польщу, а сьогодні вже Албанія з Молдовою нас обігнали. Албанці з македонцями будуть незабаром нас вчити євроінтеграції, а молдовани – спроможності врегульовувати конфлікти.
Як ми могли дійти до такого? Як країна могла упустити шанс, який був подарований тими, хто помирали на Майдані, вірячи, що помирали за краще майбутнє? Як ми могли дозволити тим, хто прийшли до влади на крові, бути гіршими за тих, хто допустив цю кров?
Чи навчив нас Майдан чогось? Чи ми спроможемось на порозуміння і зміни? Чи далі віритимемо брехунам, забуватимемо про злочини, дозволятимемо корупцію, купуватимемось на ура-патріотичний морок, за яким цинічний бізнес і договорняки? Чи українці таки покарають винних – з обох боків – у смертях на Майдані і нездатності захистити мир і цілісність країни? Чи дозволять їм далі виснажувати країну і трансформувати її багатства у свої середземноморські вілли? Українці таки можуть організовуватися і домовлятися між собою. Усі три майдани (і студентський майдан 1990 також) це показали. Чи зможуть зараз – майбутній рік покаже».

Ольга Кобевко (депутат обласної ради): «Щодня, мене запитують: І що зробив “ваш” Майдан? Нічого ж не змінилось…
Майдан- породив нову націю, свідому, чисту та благородну. А не змінилось тому, що такі як ви не хочуть змінюватись і вірити в краще!!!
На Донбасі гинуть кращі люди. Я забула про всі свої хоббі та інші справи, я працюю для воїнів. Я рук не опускаю. І таких, як я багато: одні печуть хліб для солдат, шиють теплий одяг, збирають гроші на бронежилети, складають аптечки, пишуть патріотичні вірші та репортажі для історії. А що робите ВИ?! А наші діти не простять вам пасивності та скепсису замість дій. Як ви будете дивитись їм в очі…
Майдан породив гідну націю!!!»

А ви що думаєте?

Ставлення до Євромайдану 5 років потому

Результати

Loading ... Loading ...

***

***

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ