Заступник і перший заступник голови Чернівецької обласної державної адміністрації «помаранчевого періоду» Борис Баглей «відкриває очі» буковинцям на те, чим займались наприкінці радянської епохи деякі теперішні «великі патріоти».
Борис Михайлович, зокрема, розповідає про дуже цікаві події 1990 року, присвячені річниці «Буковинського віче», коли теперішні «найбільші патріоти» тоді боролись проти спроб підняти жовто-синій прапор, а потім деякі займаються декомунізацією, деякі зібрали багато нагород вже від незалежної України тощо.
Борис Баглей зазначає, що його дружина змушена була поїхати в Польщу на заробітки, як і донька Алла поїхала заробляти в Німеччину, а дехто, які вдають з себе «великих патріотів», відправили дітей на навчання та свої активи у Лондон: «Я їм це не вибачу. Вони своїх дітей відправили в Лондон, вчитися, і активи всі туди спровадили. Якщо вони думають, що переважна більшість людей тут – лохи, і будуть працювати на них, вони дуже помиляються».
Колишній віце-губернатор проанонсував оприлюднення наступних цікавих архівних матеріалів і серйозні зміни, до забезпечення яких виявив бажання приєднатися і ведучий програми «Майдан», теж екс-депутат міської ради Василь Забродський.
Нижче до вашої уваги програма «Майдан» Василя Забродського від 23.10.2018 р. та згадані архівні відеоматеріали 1990 р. (передав Баглею Богдана Леко), з коментарями Бориса Михайловича.
***
***
***
Борис Баглей:
Як анонсувалось раніше, оприлюднюю повну версію подій “Буковинського віче”, що відбулося 3 листопада 1990 року. У трьох частинах фільму ви зможете побачити багатьох дійових осіб і виконавців. Тут вперше буде продемонстровано альтернативну, “червоно-синю” частину мітингу, завданням якої було зірвати підняття національного прапора над університетом, а також названо імена основних виконавців. Зокрема, відповідали за явку “активістів” з синьо-червоними прапорами секретар обкому комуністичної партії Василь Васильович Васкан, керівник спілки письменників радянської Буковини Василь Іванович Фольварочний, директор інституту післядипломної освіти вчителів, випускник вищої партійної школи Юрій Олексійович Івашін. Їх ви також можете побачити серед учасників ходи і під час мітингу. Про цих діячів більш детально буде описано пізніше.
***
Частина друга….
Пропоную для перегляду частину другу “Буковинського віче” 3 листопада 1990 року. Подія відбувається біля воріт центрального корпусу університету. Провокатори-кадебісти дали команду охоронцю зачинити ворота і не впускати студентів до університету. Мені вдалося тоді відібрати ключ від малих воріт в охоронця, що тікав, і відчинити їх. Таким чином, ми змогли уникнути тисняви. Провокація не вдалася і завдяки професійним діям міліції, що стала кордоном між студентами і вірянами московського патріархату, які прийшли з метою зірвати підняття національного прапора над університетом.
***
Частина третя…..
До запропонованої третьої частини хочу до передмови внести невеличку преамбулу. Цього тижня минає рівно 30 років від того часу, коли я змушений був зайнятись активною політичною діяльністю. Саме в цей час активісти науково-мистецького клубу ім. Тараса Шевченка збирали підписи за надання українській мові статусу державної. Ми з товаришем стали свідками, коли більше десятка міліціонерів оточили трьох переляканих дівчат на зупинці біля магазину “Рязань” і намагались їх тягнути у відділок міліції, що знаходився біля сьогоднішнього приміщення “Юності Буковини”, вириваючи в них з рук підписні листи. На вимогу міліціонерів, назвати хто їх туди послав, ми втрутились, підійшли і сказали, що це зробили ми. Дівчат тоді відпустили, а нас забрали у відділок. Ці активістки, що вчилися на моєму, біологічному факультеті, Уляна Ружило з Івано-Франківської області, друга Таня із Заліщик (прізвище забув), не втекли, а побігли в університет нас виручати. Після втручання ректора Костишина, і декана Стефаника нас відпустили. Саме ті “виховні години”, що я тоді провів в міліції, стали поштовхом до активної політичної роботи, що набирала оберти в нашій області. Через рік я очолив студентський страйковий комітет під час першого студентського страйку в Україні, який відбувся рівно через рік від вищезгаданих подій, у жовтні 1989 року. Про, це я детальніше оповім пізніше. А ще через рік було “Буковинське віче”. Нагадую, що запропонована третя частина не є кінцевим матеріалом зібраним мною, які я збираюсь оприлюднити з подій, що відбулися у 1989-2004 роках. Наступними будуть не менш цікаві фільми з подій 4 листопада 1990 року, події «Червоної рути» 1989 року. Всі ці матеріали нами опрацьовуються, оцифровуються і найближчим часом будуть показані широкому загалу.
Прошу звернути увагу, що оператору вдалося зловити в кадрі одного з організаторів провокацій майора КГБ СССР, Бізарова. (На 5хв.30 сек. Він в джинсовій куртці, коли побачив, що його знімають втік з кадру).
***
***
***
***
***
***
