Представники інституту громадянського суспільства звернулись з відкритим листом до Президента України Петра Порошенка, якого просять, нарешті, втілити в життя всі рішення Референдуму 2000 р.
Цій темі присвячена прес-конференція, яка відбудеться у вівторок, 15.08.17, на вул. Буковинській, 33 у Чернівцях (початок – об 11:00).
Тема прес-конференції – обговорення та виствітлення суспільноважливого питання втілення в життя рішення Всеукраїнського референдуму від 16.04.2000 р. Ініціаторами заходу є представники декількох громадських організацій Буковини. Телефон для довідок: (050) 929-63-63.
Президенту України
Порошенку Петру Олексійовичу
вул. Банкова, 11, м. Київ, 01220
Представників інституту громадянського суспільства.
Шановний Петре Олексійовичу!
Звертаємось до Вас у зв’язку із глибоким занепокоєнням через порушення прав та захищеними законом інтересів народу України , кожного громадянина окремо, яке триває вже десятки років та не знаходить свого конструктивного вирішення і по сьогоднішній день.
Вважаємо, що саме Президент України, як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, є уповноваженою особою для розгляду даного звернення, а також неупередженою особою, яка має надані законом повноваження для врегулювання наведених далі питань.
Так, 07 грудня 1999 року ініціативна група громадян України виступила з пропозицією проведення всеукраїнського референдуму щодо діяльності Верховної Ради України та народних депутатів України. Вже до середини січня 2000 року було зібрано більш як 4 мільйонів підписів громадян України на підтримку такого референдуму. Отже, повноважним на той час Президентом України Леонідом Даниловичем Кучмою був підписаний Указ № 65/2000 від 15 січня 2000 року «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою», відповідно до якого проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою було проголошено на 16 квітня 2000 року.
На виконання зазначеного вище Указу 16 квітня 2000 року був проведений всеукраїнський референдум з наступних питань:
- Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення статті 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту:
«Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України»,
яка б установляла додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України словами:
«та в інших випадках передбачених Конституцією України» ?
- Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканості народних депутатів України і вилучення у зв’язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України:
«Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані»?
- Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов’язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів «чотириста п’ятдесят» на слово «триста», а також внесенням змін до виборчого законодавства?
- Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?
Свою думку з наведених питань висловили 29 728 575 громадян України із 36 629 926 громадян України, які мали право голосу. Така активність Народу України є яскравим показником патріотизму та бажання змін на краще. За результатами референдуму: на перше питання відповідь «так» надали 25 177 984 громадян (84,69 %); на друге – 26 461 382 громадян (89 %); на третє – 26 730 432 громадян (89,91 %); та на четверте – 24 284 220 громадян (81,68 %).
Проте, станом на сьогоднішній день з усіх винесених на референдум питань відповідні зміни до законодавства України були внесені для реалізації лише першого (право Президента України дострокового припинення повноважень Верховної Ради України). Натомість всі інші питання залишились нереалізованими. Така ситуація вказує на повне ігнорування думки Народу України та анігіляцію принципу верховенства права з боку органів влади України.
Відповідно до ст. 1 Закону України № 5475-VI «Про всеукраїнський референдум» від 06.11.2012 року, всеукраїнський референдум є однією з форм безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень з питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування в порядку, встановленому цим Законом. Результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі є обов’язковими (ч. 2 ст. 4 вказаного Закону). Згідно з ч. 1 ст. 95 вказаного Закону результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою є остаточними та не потребують затвердження або схвалення будь-якими органами державної влади і є обов’язковими для виконання громадянами України, органами державної влади України, яких воно стосується та до повноважень яких віднесено.
Крім цього, ще до прийняття вказаного вище Закону України Конституційний Суд України своєму Рішенні № 6-рп/2005 від 05 жовтня 2005 року наголошував, що влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією та законами України формах безпосередньої демократії є обов’язковими.
Особливої уваги заслуговує позиція Конституційного Суду України, висловлена у Рішенні № 3-рп/2000 від 27 березня 2000 року, яке безпосередньо дало можливість проведення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року. Так, у своїх конституційних поданнях депутати Верховної Ради України вказували на невідповідність такого референдуму Конституції України та неможливість його проведення. Мотивували вони свою позицію тим, що організація та порядок проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою не визначені законодавством України; що таким референдумом не можуть вноситися зміни до Конституції України, оскільки це суперечить самій Конституції. З приводу цього Конституційний Суд України у вказаному вище Рішенні зазначив наступне: « 4.1. Всеукраїнський референдум є однією з форм народного волевиявлення (стаття 69 Конституції України), який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, установлених Конституцією України (частина перша статті 72). Зокрема, Верховна Рада України призначає всеукраїнський референдум з питань про зміну території України (стаття 73, пункт 2 частини першої статті 85 Конституції України); Президент України – щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції України (пункт 6 статті 106). Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії (стаття 74 Конституції України). Конституція України також передбачає проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, який проголошує Президент України на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області (частина друга статті 72, пункт 6 статті 106). З огляду на положення статті 8 Конституції України щодо прямої дії її норм Конституційний Суд України дійшов висновку, що частина друга статті 72 Конституції України встановлює первинну і принципово важливу правову основу для проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Цей референдум може бути проведений відповідно до чинного законодавства. Тому положення статей 1, 3, 4, 5, 6, 7 Указу Президента України “Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою” від 15 січня 2000 року є такими, що відповідають Конституції України.»
Конституційний Суд України ще раз підтвердив свою позицію стосовно можливості проведення та обов’язковості результатів всеукраїнського референдуму, більше деталізувавши її у своєму Рішенні № 6-рп/2008 від 16 квітня 2008 року. При цьому, суб’єктом права на конституційне подання був Президент України, який просив надати відповіді на такі питання:: «чи є можливим здійснення народом України як носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні законодавчої влади безпосередньо і, зокрема, прийняття всеукраїнським референдумом законів України? І якщо це є можливим, то: чи потребують рішення всеукраїнського референдуму стосовно законів затвердження або схвалення Верховною Радою України; чи застосовується стосовно законів, прийнятих всеукраїнським референдумом, процедура підписання і оприлюднення, визначена частиною другою статті 94 Конституції України?»
На це Конституційний Суд України надав наступні відповіді:
«1. В аспекті порушеного у конституційному поданні питання положення частини другої статті 72 у системному зв’язку зі статтею 55 Конституції України слід розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні може реалізовувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України у порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України.
- В аспекті конституційних подань положення частини другої статті 72 Конституції України в контексті положень статті 5 Конституції України треба розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення через всеукраїнський референдум за народною ініціативою, може в порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України, приймати закони України (вносити до них зміни), крім законів, прийняття яких на референдумі не допускається згідно з Конституцією України.
- Положення частини другої статті 94 Конституції України необхідно розуміти так, що процедура підписання і оприлюднення законів, встановлена нею, не застосовується до законів, прийнятих референдумом.
- Положення частин другої, третьої статті 5, статті 69 Конституції слід розуміти так, що рішення всеукраїнського референдуму щодо прийняття законів є остаточним і не потребує будь-якого затвердження, в тому числі Верховною Радою України.»
Враховуючи вищевикладене, результати голосування на всеукраїнському референдумі від 16 квітня 2000 року є фактично внесенням відповідних змін до Конституції України, яке не потребує будь-якого затвердження чи схвалення ані Верховною Радою України, ані Президентом України, ані жодним іншим органом державної влади. Натомість ці результати були прямо, свідомо та грубо проігноровані Верховною Радою України. Така ситуація є абсолютно неприпустимою з точки зору принципів правової держави, яку розбудовує Україна, та з точки зору міжнародних зобов’язань, які на себе взяли органи влади України під час такої розбудови.
Звертаємось до Вас як об’єднання громадян України, яким не байдужа доля Народу України, воля якого ігнорується протягом більш, ніж сімнадцяти років, та ПРОСИМО:
- Визнати результати референдуму, тим самим ввійти в історію , як Президент, що виправив 17-ти річну несправедливість та не побоявся перезавантажити парламент за новими змінами до конституції;
- Виконати сукупність заходів, на онові рішень ЦВК та Конституційного суду, по внесенню рішення народного волевиявлення, прямої дії, на всеукраїнському референдумі від 16 квітня 2000 року в Конституцію України.
Вирішення цього питання сьогодні назріла, як ніколи актуально. Ваші висловлювання 28.06.2017року, про необхідність зняття недоторканості, біля пам’ятника Пилипу Орлику в Києві це підтверджує. Відновимо верховенство волі народу, встановимо демократію та піднімемо рейтинг нашого Президента України – гаранта Конституції України.
Слава Україні!
***
