З огляду на імплементацію в процесуальне законодавство України принципів застосування аналогії закону (у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини) та аналогії права (за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), – суд, розглядаючи справи за правилами цивільного, господарського, адміністративного, кримінального судочинства наділений правом на дослідження інформації з обмеженим доступом у відкритому судовому засіданні, – про що постановляє ухвалу, обов’язку до виконання.
22. Приймаючи до уваги окремі застереження про можливе порушення особистих немайнових прав учасників судової справи в зв’язку з фотозйомкою, відео- та аудіозаписом в ході судового засідання, слід звернути увагу на наступне.
Судами у окремих справах, всупереч вимогам законодавства, порушувалося право зацікавлених осіб на проведення фотозйомки, відео- та аудіозапису з використанням портативних пристроїв.
Підставою для винесення ухвали про заборону вчинення правомірних дій слугувало посилання на необхідність дотримання прав фізичної особи, яка приймає участь у розгляді судової справи (позивач, відповідач, представники тощо). При цьому, суди виходили в мотивуванні з положень ст. 307 Цивільного кодексу України, які регламентують порядок проведення фото-, кіно-, теле- та відеозйомок).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 307 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.
Відповідно до ч. 3 ст. 307 Цивільного кодексу України, знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
Проте, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні цивільне законодавство не застосовується (ст. 1 Цивільного кодексу України).
При цьому відносини, що складаються в зв’язку з відправленням правосуддя (та участю особи у відповідному процесуальному статусі (позивач, відповідач, третя особа, обвинувачений тощо) за своєю правовою природою не є цивільними відносинами, а є по суті відносинами зі здійснення державної влади: фізична особа не перебуває з судом у цивільних відносинах.
Так, відповідно до ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому, процес здійснення правосуддя відбувається в порядку, який передбачений процесуальним законодавством.
Особа, яка приймає участь у справі, в залежності від процесуального статусу наділяється обсягом процесуальних прав та обов’язків, які здійснює та яких дотримується у порядку, який визначений правилами того чи іншого різновиду судочинства.
Тому, особа, яка бере участь у справі під час її розгляду в порядку цивільного, господарського, адміністративного, кримінального судочинства не вступає з судом чи з будь – якими особами у цивільні майнові чи особисті немайнові правовідносини, а підкоряється публічно – правовому процесуальному порядку захисту порушеного, невизнаного, оспорюваного права (стосовно кримінального провадження – переслідується завдання захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження).
Відмова окремих судів у застосуванні чинної норми права, – ч. 3 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (та будь – які обмеження зацікавленої особи у реалізації гарантованого права на вчинення фотозйомки, відео- та аудіозапису судового процесу за допомогою портативних пристроїв, – шляхом прийняття тих чи інших процесуальних ухвал) – з посиланням на особисті права фізичної особи в частині надання дозволу на такі дії, є такою, що не відповідає вимогам верховенства права, і такою, що має спрямування на обмеження конституційного принципу гласності судового процесу та тягнуть за собою відповідальність передбачену законодавством.
