Тривалий час у нашому краї було процвітало кушнірство. Воно й зрозуміло, адже в нас була для цього сировинна база, себто вівчарство.
Овечих шкір не бракувало, тому це ремесло стало масовим. Практично кожне село мало своїх кушнірів.Шили вони добротні кожухи та кептарі, оздоблені вставками з кольорової шкіри.В ті часи ці вироби були ходовими,тобто модними.
Особливої популярності набули безрукавки. В різних місцях їх називали по-різному. На Кіцманщині та 
Сторожинеччині безрукавка називалася цурканкою. На Заставнівщині – мунтяном та тхорами.У моємуселі Вікно мунтяни називали тхорами через те, що вони облямовувались хутром тхорів. Цих тварин тоді водилося багато. Тхорів відловлювали взимку капканами. Хутро з них користувалося значним попитом. Гуцули присвоїли їй назву кептар.
Чудові мунтяни виготовляли на Заставнівщині. Найкраще шив їх майстер із Заставни Яворський. У селі Митків Заставнівського району чудові мунтяни виготовляв Дмитро Гордіца, до речі, батько відомого на Буковині художника-дизайнера Івана Гордіци. Вправні кушніри були і в селах Чорний Потік, Погорилівці, Дорошівцях та Добринівцях. У Дорошівцях є майстри, які навчилися реставровувати поношені мунтяни. Вони знають секрет відбілювання старих овечих шкір з допомогою крейди. А це вже чимале досягнення.
На Заставнівщині виготовляли ще й чоловічі та жіночі кептарики. В їх оформленні використовувалася вишиття нитками та цятками,себто бісером. Шили кептарики і для дітей.
На жаль, нині це ремесло в нашім краї занепало. Кептарі шиють для учасників художньої самодіяльносі,але не з овечих шкір,а з сучасних тканин.Пробував себе в цьому ремеслі знаний буковинський краєзнавець Микола Шкрібляк.Зокрема він виготовив народні костюми,до комплекту яких входять і кептарі, для артистів Заслуженого буковинського ансамблю пісні і танцю.Було б добре,якби прфесійних кушнірів почали готувати при Вижницькому училищі прикладного мистецтва.
Свого часу вивченням історії буковинського народного одягу плідно займалася Міра Кростишина, дружина ректора Чернівецького державного університету Степана Костишина. Вона робила це професійно, мала звання кандидата мистецтвознавства.
Пані Міра видала чудову книгу про буковинський народний костюм. Є в цьому виданні і розділ присвячений кушнірству. Велику колекцію кушнірських виробів зібрав і відомий краєзнавець, збирач старожитностей Іван Назарович Снігур.
До речі,буковинські кожухи та мунтяни зберігаються в музеях Сполучених Штатів Америки,Канади та Австралії.Їх завезли туди наші емігранти.
Василь Бабух, Заслужений журналіст України
(інформація та фото з його сторінки у Facebook)
***
