Керівник партії “Самопоміч” Андрій Садовий – один із небагатьох політиків, який має певні підстави називатися “новим”. Хоч у кріслі мера він уже восьмий рік, утім на загальноукраїнську політичну орбіту його партія “Самопоміч” потрапила лише завдяки революції. Мер Львова дав розгорнуте, цікаве інтерв’ю виданню”Експрес”, наводимо його нижче. Привівши у парламент понад три десятки нових людей, сам Садовий у депутати не пішов. Хоча якби записав себе першим номером у партійному списку, то гарантовано застрибнув би у парламент. Чому він так зробив, багато хто зрозуміти не може. Сам Садовий пояснює це обов’язком перед виборцями, які обрали його на посаду мера. Його критики підозрюють, що річ тут в іншому: мовляв, мер Львова готується до більш відповідальної місії – узяти участь у президентській кампанії, коли на це настане час. У будь-якому разі в Садового сьогодні чудова стратегічна позиція: він, отримавши великий політичний вплив, водночас вважає себе не зв’язаним кулуарними домовленостями, що дає йому змогу критикувати навіть своїх партнерів, нарощуючи політичну вагу. А ще Андрій Садовий вирізняється серед інших політиків здатністю робити точні, хоча й обережні прогнози. Усе це й стало приводом, чому через рік після революції ми спілкуємося з ним, аби встановити, що заважає країні змінюватися, що заважає людям ставати господарями у країні, жити краще, почуватися упевненіше. І головне – що може чекати нас усіх у найближчій перспективі.
– Минув рік від часу революції. Ситуація, як вважаєте, змінилася на краще чи на гірше?
А.С. – На жаль чи на щастя, нова країна народжується у дуже важких муках. Хоча сама ідея України як держави має тисячу й більше років, але досвіду державності в нас не було довший час. Ми хочемо змін уже й негайно. Але забуваємо, що ми пройшли через надзвичайно складні випробування і ХVІІІ, і ХІХ, і ХХ століть. Тепер, дуже часто нарікаючи, що маємо погану владу, люди забувають, що до влади обирають собі подібних. Хочеш змін – почни із себе.
– Виникає враження, що цю думку поділяють усі, крім політиків. Хіба немає відчуття, що вони не змінюються?
А.С.— Так, люди, що прийшли до влади завдяки революції, клали руку на Біблію та Конституцію і клялися віддати життя заради успіху країни, швидко забувають силу тієї клятви. Вона буде за ними йти упродовж усього їхнього життя. Тому якщо хтось собі думає, що просто так сказав і забув, це дуже велика помилка. Але, на моє переконання, найбільша надія нашої держави – молоді люди, котрі народилися вже в незалежній державі, котрі не мають досвіду подвійних стандартів, котрі є чистими. І з такими людьми потрібно працювати. Зміни зробить молодь, потрібні якісно нові люди.
– Після революції маємо уже другий уряд. Є шанс, що він працюватиме краще?
А.С. — Я мав дуже багато зауважень до роботи попереднього уряду. Публічно говорив, що багатьох з них не брав би й у жеки працювати. Якщо говорити про склад сьогоднішнього уряду, то він щодо професіоналізму кращий. Але я не бачу системної роботи. І це питання, на яке треба дуже швидко давати відповідь. Я б хотів, щоб була більш системна робота Кабміну, Президента та парламенту. Цього нині немає. Звичайно, це можна імітувати гарними виступами, гарними нарадами з телекамерами. Але люди все відчувають. Сьогодні люди можуть багато чого пробачити. Але чого не пробачать – це корупції, яка є і з якою ми стикаємося кожного дня у нашому житті. Не можуть пробачити бездіяльності. Тому, з одного боку, я – надзвичайно великий оптиміст і вірю у завтрашній день нашої держави, але, з іншого, я – практик. Розумію, що нас чекають надзвичайно складні випробування, через які ми повинні пройти. Якщо не почнемо діяти результативно, не буде держави.
– І все ж, яка основна причина, що може пояснити, чому зміни не відбуваються?
А.С. — Попри поширену думку, Україна ще не стала насправді незалежною. Були і залишаються шалені впливи. Впливи із сусідніх країн, впливи номенклатури, котра через приватизацію захопила управління країною, усі стратегічні підприємства. Тотальний вплив олігархії на політику та державу. Навіть при голосуванні в парламенті ми бачимо, як це відбувається.
– Можна сказати, що українські олігархи блокують зміни? Їхні інтереси якось впливають на хід реформ? Чи готові вони, на вашу думку, задля добробуту країни пожертвувати своїми бізнес-інтересами?
А.С. — Це одна з ключових причин наших проблем – вони живуть у своєму світі. Їхній світ – це приватні літаки, шикарний відпочинок, вишукана їжа. Вони не бачать життя 99 відсотків українців, що живуть у бідності. Які насправді сьогодні виживають, думають, на що витратити свої невеликі гроші – на ліки, їжу чи щось дітям купити. Олігархи цього не розуміють. У тому їхня біда. Будь-які справжні реформи – це суттєва втрата впливів та можливості отримувати надприбутки. Вони пручаються як можуть. Якби сьогодні багаті люди України всю енергію спрямували на те, щоб побудувати справді незалежну державу, то виграли б передусім вони. Їхнє майно, яке вони мають, було б стрімко капіталізоване і коштувало б у десятки, сотні разів більше, аніж те, що є у них сьогодні, навіть використовуючи тіньові схеми. Вони насолоджуються тим, що контролюють політиків і просто грабують державу, не помічаючи, що роблять велику біду всім, у тому числі й собі.
– Нині багато говорять про потребу проведення реформ. Що таке, у вашому розумінні, реформи? Наприклад, підвищення тарифів на газ, комуналку – це реформи?
А.С. — З одного боку, треба жити за можливостями, які сьогодні маємо. Чи ми так на сьогодні живемо? Ні. З іншого боку, підвищити кардинально ціни на все, тоді якими коштами люди все будуть оплачувати? Я спілкуюся з керівниками міністерств, прем’єром і бачу, що на мої запитання вони не мають відповіді. Коли міліція, прокурори, податківці не будуть джерелом корупції, як у нас тепер є? Коли ми побачимо реальну боротьбу з корупцією? Коли запрацюють зупинені заводи? Вони мовчать. А треба давати відповіді. І люди скажуть – добре. Ми готові стати пліч-о-пліч. Але цього немає. Іде велика імітація реформ.
– Скільки ще часу, на вашу думку, пересічні українці терпітимуть відсутність змін та реформ у країні? Чи варто очікувати третього Майдану?
А.С. — Люди нині все бачать і відчувають набагато гостріше, аніж це було ще п’ять років тому. Бо біль та біда прийшли в кожну родину. У Львові кожного тижня ми маємо похорон, інколи й два. Сьогодні в кожній родині мають тих, хто на війні. А скільки поранених? Сотні поранених. Люди все бачать і хочуть справедливості. Щоб була справедливість, повинна бути правда. Подвійні стандарти вводять людей у стан шоку. Тому на сьогодні є відчуття цунамі. Або чинна виконавча влада й ті люди, що взяли на себе відповідальність за ситуацію у державі це зрозуміють, а якщо ні – це цунамі їх змете. Скільки люди терпітимуть? Терпіти можна все життя. Але це не по-божому. Бог народив людину вільною, він дає їй випробування, щоб вона ставала сильнішою. Подивіться на схід України. Там люди жили, маючи над собою неформальних керівників – “паханів”, олігархів. Вони не протестували, їх усе влаштовувало. І результат не забарився.
– За рік в Україні змінено вже третього генпрокурора. І жоден представник попередньої влади досі не опинився на лаві підсудних, убивць Небесної сотні не покарано. Скільки ще треба змінити прокурорів, щоб були покарані люди з оточення Януковича та вбивці людей на Майдані?
А.С. — Коли Олега Махніцького призначали генпрокурором, у Львові був шок. Бо донедавна він працював головою депутатської земельної комісії і через нього підприємці вирішували свої питання щодо голосування на сесії міськради у всім відомий спосіб. Підприємці були змушені ходити на земельну комісію, “домовлятися”, і лише після цього за питання голосувала “Свобода”, яка мала на той час більшість. А людина, котра була ядром усіх тих кулуарних процесів, стає генпрокурором. Це був шок! Усі люди, котрі знали цю ситуацію, були переконані: таке призначеня – трагедія для України. Нічого не зміниться. Так і сталося… Потім – Ярема. Можливо, він хороший як людина. Треба бути або сильною вольовою людиною, щоб узяти до прокуратури людей, сильніших від себе, і делегувати їм відповідні повноваження, або ж самому бути суперфахівцем. Знову невдача. І от голосування за Шокіна показало, що насправді всі й далі між собою домовляються. Я не вірю, що прокуратура запрацює по-іншому в ситуації, коли багато хто плекає бажання з-за куліс керувати прокуратурою і зручним прокурором. — Здається, усе довкола — лише негатив. Невже нема виходу із цієї ситуації?– Люди на Майдані стояли за зміну влади та реформи. Реформи – це потреба працювати. Потреба брати на роботу фахових людей, а не людей, котрі заглядають тобі в рот й будуть говорити, що ти зробиш. Мають бути інші люди. Ключова помилка – вибори за старою системою. Ми програли вибори до парламенту за відкритими списками, за пропоційною системою, щоб гниль не потрапила до Ради. Натомість залишили стару схему з мажоритаркою та закриті списки. Люди бачили п’ятьох лідерів, котрі говорили, які вони гарні. Але люди не знали, хто в тих списках є. Лише “Самопоміч” пішла на безпрецедентний крок – віддавши всі місця у списку самодостатнім, незалежним людям. І сьогодні я щасливий, що вони показують якісну роботу в парламенті. Якщо не буде реформ, то є два варіанти розвитку подій. Або нова хвиля, що вже буде трагічною для держави, оскільки може поставити хрест на існуванні України як держави. Другий – проведення виборів за відкритими списками, щоб до влади приходили нові, самодостатні, чесні люди. До прокуратури Грузії брали студентів старших курсів. Як говорив Гавел – краще півроку непрофесіоналізму, ніж усе життя – деструкція. Молодь легше навчити, аніж переучувати людей, котрі упродовж життя звикли працювати інакше. Чи був би Майдан, якщо б студенти не вийшли у Львові чи Києві? Була б Революція Гідності? Ні. І невідомо, де ми сьогодні були б.
— Чи війна у країні може бути виправданням для урядовців за відсутність реформ?
А.С. — Навпаки. Непроведення реформ нас лише послаблює. Танки війни не виграють. Війну виграють люди, котрі безмежно вірять у свою країну. Повірте, ми ніде не будемо щасливими, крім України.
Богдан КУФРИК, газета “Експрес”
