Це “експериментальна” текстова версія розслідування про корупцію в оборонці, з якої повністю забрали листування. Але залишили усі документи, цифри, контракти, компанії і транзакції, які нам були відомі і без нього. Це зроблено навмисне. Показати що не в листуванні і цитатах злочин. Звісно, текст тепер не такий яскравий, але його суть нікуди не поділась.

ЧАСТИНА 1. ХЛОПЧИКИ

В якій син замсекретаря РНБО і найближчого друга Президента – розпиляв щонайменше 250 мільйонів “Укроборонпрому”. У скільки разів держзаводи переплачували йому за російську контрабанду? Які хабарі-відкати його банда носила чиновникам оборонного концерну? Читайте далі.

2014 рік. Росія розв’язує війну на Донбасі. Українська військова техніка вимагає термінової модернізації і швидких капітальних ремонтів. Ремонтують її заводи державного концерну «Укроборонпром» (УОП).  І для ремонтів заводам потрібні запчастини.

Тож на початку війни Україна зіткнулася зі страшною нестачею російських запчастин. Вони потрібні і для старої радянської техніки і до новішої, але спроектованої з урахуванням саме російських комплектуючих. Чиновники від оборонки наголосили: ми беремо курс на термінове імпортозаміщення.

Тодішній директор УОП, Роман Романов, в кожному інтерв’ю запевняв: «Апріорі з 2014 року будь-яка співпраця з Російською федерацією – вона припинена».

Заяви підкріплювали статистикою. На початку війни Україна виробляла половину запчастин для своєї військової техніки і зброї, 10% імпортували із західних країн, 35% – із Росії. Але вже на кінець 2014 року Державний концерн УОП радісно повідомляє – 70% робимо самі, 30% – купуємо на заході. Ніякої Росії.

Але в той самий час як керівник оборонного концерну розповідав байки про магічне відродження українського ОПК, державні заводи цього самого концерну тоннами купували … російські запчастини, завезені з Росії контрабандою.

Але проблема була не в самій контрабанді. Адже деталі були потрібні тут і зараз.  Головна проблема була в “своїх” посередниках. Які осідлали ринок і накручували ціни в рази. А державний концерн УОП – залюбки переплачував. Адже отримував хабарі і відкати.

Саме таким особливим посередником стала компанія «Оптимумспецдеталь», підконтрольна групі Ігоря Гладковського, Віталія Жукова та Андрія Рогози.

Спочатку “Оптимумспецдеталь” називалася просто «Оптимум», існувала виключно на папері й до оборонки стосунку не мала. Однак в якийсь момент фірма “прокидається”: їй змінюють назву, адресу, а головне – власника й директора. Ним стає Володимир Волохач. Звичайний 34-річний киянин, що мешкав з матір’ю у старій хрущовці, й менш за все схожий на “бронетанкового мільйонера”.

Волохач був підставним власником, але – він працював у організаторів схеми з «Оптимою». Ось на корпоративному фото – Волохач скромно стоїть збоку, зате в центрі, з тортом у вигляді танку – його начальник, один зі справжніх організаторів схеми Андрій Рогоза.

На той момент Рогоза уже був досить відомим персонажем в оборонці – заробляв на сумнівних контрактах з постачання на Київський бронетанковий.

Другий учасник афери – Віталій Жуков. Офіційно з Рогозою він пов”язаний з 2014 року, коли вони заснували фірму ТОВ «Белторгукраїна». Жуков – екс-працівник концерну УОП: він потрапив в концерн 12 року, коли йому було 23. Одразу на посаду помічника генерального директора. У  2014 році Жуков звільняється з державного сектору і стає партнером Рогози.

Невдовзі до них долучається і Гладковський-молодший. З Жуковим його взагалі пов”язують дружні відносини. На цих фото Жуков і Гладковський – з дружинами тусять на черговому закордонному курорті.

Навесні 2015 року «Оптимумспецдеталь» заходить на поставки запчастин до концерну УОП. Компанія швидко набирає обертів і за кілька років отримує від державних бронетанкових заводів близько 100 мільйонів гривень. Це наша програма підрахувала, проаналізувавши фінансову звітність фірми.

Виробником запчастин «Оптима» ніколи не була – вона за документами нібито купувала їх у посередників, які купували у інших посередників і так по ланцюжку, у кінці котрого – фіктивні фірми-одноденки. Через  них гроші державного заводу виводили в готівку. Жодних запчастин вони, звісно ж, не виробляли і головне – ніде не купували. Їх тільки для того і створювали, щоб вони на папері “продали” контрабандні деталі «Оптимі». А вже Оптима продавала їх концерну. Іноді для посередництва використовували іншу компанію – «Ренал».

Гроші від державних заводів йшли у зворотному напрямку: доходили до фіктивних компаній, перегонялися у готівку, за котру купувався новий контрабас. Класичну схему, на якій роками вибудовувалося постачання російських запчастин на заводи УОПу, ми з’ясували переглянувши фінансову звітність цих фірм.

Загалом ця схема заробляла групі десятки, сотні мільйонів упродовж трьох років – с 2015 по 2017. За підрахунками понад 90 мільйонів від заводів отримала «Оптима» – від трьох бронетанкових заводів (Київ злив “хлопчикам” 12 млн грн, Харків – 32 млн грн, Житомир – 49 млн грн). Через «Ренал», прокачали ще 85 мільйонів – від п’яти БТЗ (Київ – 42 млн грн, Харків – 38 млн грн, Житомир – 4 млн грн, Львів – 1 млн грн, Миколаїв – 0,02 млн грн).

Для впливу на директорів заводів використовували прізвище Гладковського, “презентуючи” його директорам заводів. Наприклад – у журналі відвідувань Житомирського бронетанкового заводу зберігся запис: влітку 2016 року Жуков і Рогоза приїжджали на завод з Ігорем Гладковським.

Контракти із заводами група отримувала в “привілейованому” режимі. В теорії завод мав розіслати  постачальникам запити, зібрати всі пропозиції, зробити т.з. аналіз цін, і обрати кращого. Але завод надсилав запити лише фірмам угруповання, імітуючи “конкурс”. Наприклад отак.

Це фото з екрану робочого комп’ютера закупівельника  Житомирського бронетанкового – Юрія Шиганова (за 2016 рік, нині Шиганов працює вже у «Укрзалізниці»). Аналіз цін він проводить між двома фірмами, формально вони ніби як конкуренти – а насправді це дві прокладки Жукова.

У телефонній розмові з нами Шиганов запевняв, що департамент безпеки ретельно перевіряв постачальників і завод не міг розіграти конкурс між фірмами одних і тих же людей: «Якщо, припустимо, декілька компаній, і безпека знаходить, дає висновок, що вони належать одній і тій же особі, наприклад,фізично вони б не пропустили».

Але ми перевірили – ця закупівля відбулася. За два тижні після псевдо-конкурсу завод перерахував Оптимі ці самі 800 тис грн (з ПДВ, в таблиці не врахований), за ці самі деталі, в цій самій кількості.

Відсутність конкуренції дозволяла групі вільно встановлювати ціни. Ось внутрішня таблиця поставок групою запчастин на той самий Житомирський бронетанковий завод. Підсумкова за 16 рік.

Різниця між ціною закупки й ціною продажу на завод – найчастіше 2-2,5, часто три рази, в двох  місцях – в чотири.

Перерахуваня коштів з  ЖБТЗ на “Оптиму” підтвердили – номенклатура, кількість, ціни копійка в копійку – це реально контракти ЖБТЗ за той рік.

Фінальна цифра – 350 тисяч доларів вклали, 777 тис доларів заробили. Такі ж переплати в 2-3 рази ми знайшли по Харкову.

Однією з ключових проблем контрабандних вживаних деталей – була їхня якість, яку хлопчики перевіряти не напружувалися. Інколи заводи отримували фактично металобрухт. Ось службова записка вхідного контролю Київського бронетанкового заводу. З неї чітко зрозуміло – привезли мало того що «некондицію», так ще й не від тої техніки. Тобто хлопчики не особливо розбиралися в тому, чим торгували.

Той же Київський завод нарікав і на роздавальні коробки до БТРів, які протікали, і на колісні редуктори, в яких розкручувалися гайки.

Захмарна лояльність концерну простежується і у платежах групі. Восени 16 року кілька конвертаційних центрів, через які група виводила гроші, потрапляють під розслідування податкової. Центральну фірму хлопчиків “Оптима” теж визначають як підозрілу. На заводи сипляться листи з ДФС, на директорів – повістки на допити.

Однак попри це Концерн дозволяє платежі. На фірму, яка знаходиться під розслідуванням податкової перераховують 7 млн грн. Гроші одразу, копійка до копійки, йдуть на конвертаційний центр.

В якийсь момент група зближується із президентським оборонним заводом “Ленінська кузня”. Вірогідно, цьому сприяв Ігор Гладковський (у 2018 році Ігор навіть на нетривалий час входитиме до наглядової ради заводу). Стосунки із заводом були настільки тісні, що Жуков на зустрічах із чиновниками концерну називає себе представником “Ленкузні”.

Восени 2017 року нам вдалося зафіксувати у одному зі столичних ресторанів зустріч  Жукова і з Олексієм Бабічем, екс-директором Житомирського бронетанкового, який незадовго до того злив на «Оптиму» близько 50 млн грн.

На наше питання про мету зустрічі Бабіч заявив, що спілкувалися про поставки. І на цих переговорах Жуков діяв як представник президентського заводу «Ленінська Кузня».

Однак фактично, якщо проаналізувати транзакції тих років, група Гладковського-Жукова-Рогози використовувала президентський завод як звичайнісіньку прокладку, на рівні з «Оптимою» та «Реналом». Через «Кузню» (по ланцюжку на «Оптимумспецдеталь» і на «Ренал»)  прогнали 70 мільйонів гривень від Київського бронетанкового заводу.

Загалом група отримала від заводів УОП – 250 мільйонів. Це те, що ми змогли вирахувати по відомим нам фірмам.

Рівень доходів цілком можна оцінити за тогочасними покупками. Жуков до двох своїх мерседесів – 500го та ДжЕль400, докуповує  третій – GLS. Вартістю близько 100 тисяч доларів. Рогоза – фанат БМВ. В нього вже є BMW 750 LI. До пари він бере новеньку 740 LD, теж вартістю понад 100 тисяч.

У Жукова навесні 2018, з’явиться 4-кімнатна квартира у модній новобудові в центрі Києва. Це ЖК «Андерсен», бізнес-клас, квадрат – на той момент майже 1,5 тис доларів. Квартирка Жукова площею понад 200 квадратів мала б коштувати близько 8 мільйонів гривень. Офіційно вона ніби-то подарована. Але цікаво, що буквально за день до того, ще одна квартира кількома поверхами нижче, за договором купівлі-продажу оформлюється на мати Жукова. Ще 200 квадратів. Ще майже 7 мільйонів.

Мати Жукова вже багато років тримає туристичну фірму. Судячи з фінансових звітів на YouControl, прибутки непогані, але навіть якщо звести докупи всі чесно задекларовані за останні 10 років і припустити, що за 10 років вона не витратила жодної копійки – все одно на дві такі квартири не вистачило б.