Ігор Буркут: про Путіна, “жлобів при владі” та зміни в Україні

1
982
Загрузка...
Ігор Буркут: “Хто з російських правителів заїдався з провідною кастою, із цього світу так просто не йшов. Цар Павло отримав табакеркою у скроню, Микола I чи сам застрелився, чи допомогли. Олександра II розірвало бомбою, Миколу II – розстріляли. Сталін помирав у муках, бо йому умисне не надавали медичної допомоги, Ленін – теж. Подібне може статися і з Путіним”
Які подальші сценарії розвитку подій на Донбасі?– Найстрашніший – велика війна. Якщо російська армія відкрито ввійде на територію України, Захід може ввести свої війська – і ми станемо театром бойових дій.

Є й інші варіанти. Може бути, що російське брязкання зброєю – лише блеф. Оточення Путіна, яке через санкції вже втратило мільярди, після того як Росію відключать від SWIFT, не зможе контролювати свої фінанси. Росія – особлива країна: хто з правителів заїдався з провідною кастою, з цього світу так просто не йшов. Цар Павло отримав табакеркою у скроню, Микола I чи сам застрелився, чи допомогли. Олександра II розірвало бомбою, Миколу II – розстріляли. Сталін помирав у муках, бо йому умисне не надавали медичної допомоги, Ленін – теж. Подібне може статися і з Путіним.

Які плюси й мінуси для України може мати ймовірна втрата Донбасу?

– Цей регіон багато значить для нас. Україна без Анатолія Солов’яненка та Івана Дзюби – уродженців Донбасу – це не та Україна. Втрачаємо частину військово-промислового комплексу, машинобудування, не кажучи вже про шахти. Кордон відсовується, можна буде поставити хрест на Криму.

Плюс хіба що один – антиукраїнський електорат опиняється за межами країни. На двох останніх виборах – президентських і парламентських – ми побачили позитив від того, що ці виборці здебільшого не голосували. З другого боку, виявилося, що на Донбасі підтримка Москви не така вже й масова, як сподівалися в Кремлі. А шантрапа, яку набрали й озброїли, не може становити справжнього опору українським Збройним силам.

На Донбасі чимало людей не підтримують Україну як державу. Але й ніхто не хоче помирати за примарну ідею “Новоросії”. Є ті, які воюють за гроші, але це не рівень професійних військових. П’яницям, наркоманам, зекам можна дати автомати в руки – стрілятимуть, але не воюватимуть. Росія мусила перекидати туди свої сили, маскувати їх під добровольців.

Де корінь нинішньої проблемності регіону?

– Ця територія почала по-справжньому заселятися наприкінці XIX століття. До того було Дике поле, козацькі паланки, розкидані на кілометри села. Потім проклали першу колію, взялися розбудовувати шахти. З усієї Російської імперії туди кинувся різний люд. За роботу розраховувалися кожен день. Гроші є – в шинок. Пропиваєш усе до копійки – наступного дня знову в шахту. На портах в Азовському морі була ще одна категорія – злочинна. У російській мові є тюркське з походження слово “харциз” – злодій, розбійник, бандит. На Донбасі з’явилося місто Харцизьк.

У Першу світову війну їх трохи забрали до армії. На їхнє місце завезли китайців, персів. Регіоном постійно прокочувалися отакі хвилі, сталого населення було мало. Потім була радянська влада, Голодомор. Влітку 1953 року Лаврентій Берія розпочав масове звільнення кримінальних злочинців. 250 міст Радянського Союзу були закриті для них, а на Донбас – будь ласка.

Після проголошення незалежності перший президент Леонід Кравчук не влаштовував Донбас. Тому й не добув свого строку на посаді. Привезли шахтарів, ті погепали касками біля Адміністрації й Верховної Ради – домоглися позачергових виборів. Леонід Кучма це чудово зрозумів. Не хотів так само закінчити, тому передусім досяг угоди з донецькими князьками.

Чи треба втримувати підконтрольні сепаратистам території у складі України?

– Війну можна програти, можна виграти, але проблема має вирішуватися мирно й без примусу. Всім, хто бажає жити в Росії, треба дати таку можливість. Сотні тисяч донбасців уже поїхали туди як біженці, частина вже назад не повернуться. А от землю віддавати не потрібно. На Закарпатті можуть сказати: ми хочемо в Угорщині жити, на Буковині попросяться до Румунії. Вихід один – децентралізація, аби люди могли вирішувати свої проблеми на місцях, а не бігати до вуйка в Київ.

Росії Донбас не потрібен. На ЛНР і ДНР чекає доля Придністров’я. Там населення за 22 роки скоротилося вдвічі. Промисловість розвалилася. Великі гроші крутяться за рахунок контрабанди, торгівлі зброєю й наркотиками.

Якщо Донбас залишиться у складі України, йому доведеться пройти довгий відновлювальний період. Він поступово перетвориться на аграрний регіон. Там чудові землі, їх треба відновити й засіяти.

Яка зараз має бути стратегія України щодо Криму?

– Треба вичікувати. За цей час юристи підготують для міжнародних судів документи, аби Росія платила нам за вкрадену власність. Слід сконцентруватися на зборі інформації про порушення прав громадян України в Криму.

Коли півострів може повернутися до Ук­раїни?

– Самі кримчани мають виявити таке бажання. Зараз це виглядає фантастично. Але вони вже зазнають втрат. Їхня звична схема заробітку через викачування грошей із туристів перестає працювати, далі взагалі спливе нанівець. Розпочнеться рух за повернення у склад України. Якщо нашим дипломатам вдасться синхронізувати свої дії з Туреччиною, зможемо тут чимало добитися. Зрештою можливий варіант, що Крим отримає статус кондиніуму – спільного управління Києвом, Анкарою і Москвою – якщо вона залишиться.

Як бути з кримською “ватою”?

– ”Вата” вимирає. Це переважно літні люди, які хочуть повернутися в Радянський Союз. Причому не в той, який був, бо вони його давно забули, а в той, який собі вимріяли. Літні люди згадують свою молодість. Діди – коли їх дівки цілували. Баби – як за ними бігали хлопці.

Чи серйозною є загроза розпаду країни?

– Громадянське суспільство є запорукою нашої стійкості. Воно вже показало свою силу на Майдані, зараз сформувало унікальний у світовій історії волонтерський рух.

Розпад України може бути або в разі поразки на фронті, або ж через нав’язаний Росією сценарій “третього Майдану”. От зараз Москва намагається зірвати четверту хвилю мобілізації. Не лише тому, що боїться нашої армії. Хочуть активну частину молоді перетягти до себе. Хлопцям, які втікають до Росії, треба зрозуміти, що довго там не затримаються. За якийсь час їх візьмуть за горло й змусять воювати на боці ДНР і ЛНР.

У тому, що невдоволення населення зростає, винна сама влада. Замість того, щоб давати преференції малому й середньому бізнесу, навпаки, витягують із нього останні гроші. Просувають інтереси олігархів. Згортають соціальні програми. Така політика нашої влади страшніша, ніж зовнішня загроза. Боротися з останньою допоможуть Америка і Європа, а внутрішню тільки ми можемо стримати.

Усі ці жлоби, які розікрали загальнонародну власність у 1990-х, лишилися при владі. Одна банда трошки посунула іншу. І навіть та, посунута, зберігає могутні позиції в політиці. Доки не відбудеться справжньої люстрації, доти нічого не зміниться. Поставити на місце владу можна без третього Майдану, не танцюючи під дудку Росії. Є велика кількість громадських організацій, які здатні контролювати кожен крок влади, тиснути на неї абсолютно законними методами.

Люблю наводити приклад колишнього грузинського президента Михаїла Саакашвілі. Коли постало питання, що платити – пенсії чи зарплати – Саакашвілі сказав: якщо ви не народили дітей – це ваша проблема. Якщо народили й погано виховали – це також ваша проблема. Якщо добре виховали – вони вас прогодують. Саакашвілі дбав про підвищення добробуту молоді. Діти змогли прогодувати батьків і себе, бо їхні доходи зросли. У нас же навпаки – 80-річні пенсіонери утримують своїх дітей та онуків, бо в тих нема роботи або низька зарплата.

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ