5 ідей, які можуть вивести Україну на світовий прорив

0
208
Загрузка...

Серед цих ідей найближчою і найперспективнішою для Буковини є «меблева тема», яка передбачає розвиток у нас виробництва меблів, у т.ч. на експорт, замість того, щоби вивозити за кордон деревину.

Автомобілі з вертикальним зльотом та дерунарні в Нікарагуа: розробник унікального пристрою Petcube для спілкування з домашніми тваринами Ярослав Ажнюк розповідає, як зробити Україну успішною

27-річний киянин Ярослав Ажнюк став одним із найвідоміших молодих підприємців із України у світі завдяки дивному пристрою Petcube. Електронний куб, який дозволяє власнику спілкуватися зі своїми домашніми улюбленцями на відстані, Ажнюк придумав разом з двома друзями – Олександром Нескіним та Андрієм Кленом. За допомогою краудфандингової компанії на Kickstarter хлопці зібрали необхідну для запуску стартапу суму, а згодом налагодили серійне виробництво цього пристрою у Китаї.

Сьогодні Petcube можна придбати у найбільших торговельних мережах світу або замовити у таких відомих інтернет-магазинах, як Brookstone, Amazon, DataVision чи BestBuy. Сам Ажнюк сьогодні займає посаду СЕО у компанії  Petcube, живе у Америці та працює в Силіконовій долині пліч-о-пліч із найвідомішими технарями світу.

В чому секрет його успіху, де шукати гроші талановитим підприємцям з України та що може зробити цю країну однією із найуспішніших у світі, Ажнюк розповів в інтерв’ю НВ під час свого приїзду до Києва.

Як починався Petcube. Я сам киянин. Виріс в сім’ї науковців, вчився на прикладній математиці в КПІ. Заснував кілька бізнесів ще в університеті.

Чотири роки тому ми, тоді троє 23-річних хлопців, створили компанію Petcube, а два роки тому почали продажі цього пристрою. Зараз у нашій компанії працює 55 людей, 40 з них – у Києві, 12 – в США, а 3 – у Китаї. Я засинаю і прокидаюся, отримуючи нові е-мейли з різних кінців світу. У нас високий рейтинг на Amazone, 4,3 зірки. Це дуже круто. Ми стоїмо на полицях найбільших мереж супермаркетів у Америці. А коли береш продукт з полиці, на коробці написано: «Designed in Ukraine. Assembled in China (Розроблено в Україні. Зібрано в Китаї)». Це те, чим можна і треба пишатися. Люди, які працюють в команді, дуже щасливі від цього.

Petcube – це пристрій для власників домашніх тварин. Там є камера, динамік, мікрофон, є лазерна указка, якою можна віддалено погратися з твариною. Ми будуємо компанію, яка під’єднає всіх домашніх тварин до інтернету. Ми поєднуємо власників домашніх тварин з їхніми тваринами, бо вони для багатьох – як діти. Люди дзвонять своїм тваринам по 8 разів на тиждень, вони проводять по 50 хвилин на тиждень, говорячи зі своїми котами через смартфон. Це робить їх значно щасливішими.

Коли ми починали, це виглядало як абсолютно божевільна ідея. На передпродажах через Kickstarter зібрали $250 тис., і це було доказом того, що наш продукт потрібен людям.

***

Три місяці тому ми запустили другу версію нашого першого продукту, Petcube Play: вона значно краща у всіх відношеннях. Також запустили додатковий сервіс Petcube Care, за який беремо щомісячну оплату. Він дозволяє зберігати всі відео, які камера бачить, коли є рух або звук, потім їх можна переглянути. І це перетворює Petcube на таку собі камеру домашньої безпеки.

Наступного року ми випускаємо Petcube Bites, це камера з годівничкою. Там є велике вмістилище для собачого та котячого корму, є така невелика «гармата», яка вистрілює цей корм. Це як грати в Angry Birds: ти відтягуєш гарматку зі свого смартфону, змінюєш силу натягу і вистрілюєш їжею, а собака чи кіт її ловить.

Відео з домашніми тваринами дуже популярні в інтернеті. Ми хочемо побудувати спільноту довкола цього контенту: це буде значно більше користувачів, ніж просто люди, які можуть собі дозволити купити камеру. І це буде один із найбільш важливих цифрових ресурсів для власників домашніх тварин. У нас дуже великі амбіції.

Про Силіконову долину. Це місце, де сконцентровані люди, які роблять бізнеси – технологічні, продуктові. Туди з’їжджаються всі найкращі люди, тому що це своєрідний технологічний центр світу. Є сенс туди їхати, аби бути поряд із найкращими людьми, стати частиною цієї спільноти, навчатися у них. Обсяг знань, який там накопичений – просто неймовірний. Це програмісти, дизайнери, продакт-менеджери, директори компаній, фінансові директори, операційні, маркетинг, продажі – все на світі. Цього досвіду не можна отримати в жодній іншій точці світу.

Про переваги України. Я живу в Сан-Франциско – поїхав туди, щоб будувати бізнес. Але я не переїхав туди остаточно. У мене робоча віза, я не збираюся отримувати грінкарту, не збираюся покидати Україну зовсім. У мене велика мрія – зробити в Україні такий райський куточок на землі. Це виклик і мрія. Тиждень тому я проїхався по українських містах: був у Львові, в Одесі, в Дніпрі, в Харкові, всюди робив зустрічі технологічних підприємницьких спільнот, виступав.

В України є дві величезних переваги на глобальному ринку. Перша – те, що у нас зараз найнижча в світі вартість освіченої робочої сили. Люди з вищою освітою, дуже розумні, у нас мультидисциплінарна освіта, можна знайти спеціалістів широкого фаху, вони за всіма мірками отримують дуже небагато грошей, причому в Україні не так погано почувають себе за ці гроші. І це величезна перевага. За ті суми, за які в Україні будують завод, в Америці можна побудувати лише 5% такого заводу. За ті гроші, за які в Голівуді знімається фільм, в Україні можна зняти 20 фільмів.

Друга величезна перевага, яку ми недооцінюємо, або ті, хто мало їздять по світу, не можуть оцінити належним чином – неймовірний енергетичний потенціал у людей. Він вивільнився, можливо, після початку війни, після революції, але, мені здається, це дрімало там всі 300 років, поки ми були позбавлені державності.

У чомусь ми, можливо, позаду інших країн, але в чомусь – попереду. І треба це використовувати. Потрібно бачити можливість. Не варто чекати, доки тут все стане чудово. Люди зі старого світу прибували в Америку 400 років тому, але не чекали, що індіанці зроблять для них усе. Ні. Вони прибували в пустий світ і будували усе самі.

Наші недоліки – це брак амбіцій, лідерства, менеджерського досвіду. І з цим треба боротися. Але можна купувати менеджерів за певними напрямками роботи з-за кордону, як ми зробили. І друге – це повальний брак англійської, погане володіння мовою. І через це люди дуже сильно обмежують свою картинку світу.

Про стартапи для України. Я почав свій перший бізнес у 19. Чи відчував я дискримінацію за віком? Так, azhnukyaroslavіноді. Але в ній є щось виправдане, тому що, дійсно, людина з меншим життєвим досвідом може не передбачити певних речей. І єдиний спосіб з цим боротися – день за днем доводити, що ти кращий, ти знаєш, що робиш. Багато працювати, робити домашню роботу, вивчати, читати, говорити з мудрими людьми. І молодим також треба робити щеплення від зазнайкуватості, від надмірної впевненості. Треба бути свідомими того, що вони молоді й багато чого не знають. Але справи завжди говорять гучніше за слова. Коли ти робиш щось, чого іншим не вдається, тоді з тобою починають рахуватися.

У мене є кілька ідей, якими я ділюся з усіма, бо хочу, щоб вони реалізувалися тут, в Україні. Перша стосується перевинайдення тяжкої промисловості: автомобілебудування, суднобудування, літакобудування. Базуватися це має на останніх досягненнях відновлюваної енергетики, з переходом на літієво-іонні батареї, використанням сонячної енергії і розумної електромережі, яка може як віддавати електроенергію так і приймати її.

Друга ідея – перевинайдення легкої промисловості. Це про створення повністю роботизованих текстильних фабрик, меблевих заводів, перевинайдення самого процесу виробництва і роботизацію процесу. І перше, і друге – два глобальних тренди, які Україні потрібно підхопити.

Третя ідея стосується брендингу України у світі через їжу. І вона про те, як нам зробити так, щоб українська їжа була впізнаваною у світі так само, як італійська піца чи американські бургери.

Четверте – створення Голівуду в Україні. Я вважаю, що тут є надзвичайний потенціал. І п’яте – перевинайдення процесу навчання і освіти. Ця ідея може бути втілена будь-де у світі. Але чому б не в Україні?

Про автомобілі майбутнього. Я розкажу, як в Україні можна робити електромобілі. У світі є, може, 10 країн, які вміють робити літаки. Це дуже складна наукомістка галузь. На щастя, Україна є однією з таких країн. У світі є кілька десятків країн, де вміють робити автомобілі. На щастя, ми також є однією з цих країн. Ми не є однією з країн, які мають високотехнологічний нанотехнологічний процес або мікроелектроніку. Можна сказати, ми пропустили ці технологічні хвилі. Через 10-20 років в світі буде кілька десятків країн, які вміють робити електромобілі. Мені буде дуже сумно, якщо Україна не увійде до їх числа.

Очевидно, що це мегатренд. Електромобілі – це лише початок. Через 10-20 років світ буде сповнений електромобілів, електропоїздів, електролітаків, електросуден, зокрема, є величезний сегмент океанських танкерів для перевезення вантажів, сповнений дронів, які так само на електриці літають, машин з вертикальним зльотом і посадкою. Я вірю в те, що через 15 років, не пізніше, таким буде масовий транспорт. І нам треба розвивати цю індустрію. Це було би дуже круто: всі найкращі інженери хотіли би працювати в такій компанії, школярі би мріяли бути інженерами, аби влаштуватися в таку компанію. І під такі речі можна знайти фінансування.

Безумовно, це має бути продукція на весь світ, не лише на Україну. Навіть якщо компанія залучає $10-20 млн інвестицій, для початку більше не треба. І якщо через 3-5 років щось не виходить, то цю компанію з сотнею чи двома сотнями інженерів з руками і ногами відірве той самий Volkswagen чи якийсь китайський автовиробник. Бо цей талант буде дуже затребуваним у світі.

Про українські меблі. Чому в нас нема української IKEA? Що заважає? Нічого. В нас є метал, є дерево. Чому дерево маємо в Європу експортувати? Давайте будемо експортувати меблі. Чому ніхто цього не зробив?

Але якщо робити сьогодні IKEA тут, вона має бути не такою, як була вчора, а такою, як буде через 10 років. Треба створювати повністю роботизовану лінію, яка має вдесятеро більшу пропускну здатність, вдесятеро кращу якість. Це буде завод нового покоління. І починати тут можна з чогось простого: зі збірної лінії, де 20 людей просто збирають стільці. А потім по черзі замінювати людей на машини або на людей, які програмують ці машини, і стільці розширювати до більшої продуктової лінійки.

У обох напрямках дуже важливим є брендинг, сила потужності бренду, зробити це так, щоб у всьому світі казали: «Вау!». Як круто було би: приїжджаєш у Францію, сидиш у кафе на українському стільці. Або в Іспанії тобі скажуть: коли, нарешті, ця ваша українська компанія прийде до нас, бо нам доводиться через Францію українські стільці купувати! Такі речі стали би класною рольовою моделлю.

В цьому роль підприємців – пропонувати нові рольові моделі, щоб люди переходили з пострадянського уявлення про успіх. Воно добре висловлюється фразою «Не вкрадеш – не проживеш». Рухатися до нового, західного, заснованого на протестантській етиці уявлення: «Аби бути успішним, треба добре вчитися і багато працювати».

Люди раніше вчилися на рольових моделях таких собі голів колгоспу-крадіїв, чиновників, депутатів-крадіїв, президентів-крадіїв. Я вважаю, що комунізм у всьому винний. Пройшло не так багато років з тих пір, як він відступив, але, може, відступив іще не на повну. Ця система працювала 70 років, виросло кілька поколінь. Під час розкуркулення винищили весь клас людей, які могли щось робити. Залишились тільки ті, хто особливо нічого не створював з точки зору підприємництва. Так само винищили інтелігенцію. А далі людям сказали, що нема власності, все колективне. Вбили бажання думати як власник, як індивідуальність. Більше ніщо не є твоєю відповідальністю, все є колективною безвідповідальністю.

Тому багато людей досі живуть і чекають, коли їм щось із неба впаде, що держава їм щось зробить. Вони шукають винного де завгодно, тільки не у собі. А все, що потрібно – просто підняти свій зад з дивану і почати щось робити. І це дуже просто. Всі страхи надзвичайно перебільшені. Навіть якщо в тебе щось не виходить – це не кінець світу. Ти не помираєш з голоду. Ніколи не бачив підприємця, у якого би щось не вийшло, і він помер з голоду. Тому що підприємці – це люди, які завжди затребувані. І будь-який роботодавець із задоволенням візьме людину з досвідом, нехай навіть з неуспішним. Я оптиміст.

Зараз треба давати нові рольові моделі українських Джобсів, Цукербергів, підприємців, які своєю працею і розумом зробили щось цінне для світу.

Про популяризацію української їжі. Я не був у Києві майже рік, скучив за українською їжею. Але ідея про те, як завалити світ українською їжею, знайшла мене у Китаї ще роки три тому. Китайську їжу я не міг їсти, з іншою було погано. І я подумав: чому, куди не приїдеш, української їжі ніде нема?

Мені прийшла думка відкрити такі кіоски швидкого харчування – дерунарні. Кіоск – це найнижча ланка, з якої найпростіше масштабувати бізнес. Чому дерунарня? По-перше, я люблю деруни. По-друге, це технологічно простий продукт для такого виробництва. Картопля, цибуля, яйця є майже в будь-якій країні світу. Ти просто замішуєш все це, тоді смажиш і наповнюєш якимись начинками: м’ясо, сир, не знаю, креветка, що завгодно. І це класний фастфуд.

Ідея – зробити кілька пілотних проектів, скажімо, в Нью-Йорку, ще десь, розробити мегакрутий брендинг для цього, аби всі бренд-менеджери Pepsi просто плакали. Насправді, у Києві є кілька агенцій, які можуть таке розробити на світовому рівні. Запакувати у дуже зрозумілий пакет, назвати це оупенсорс-бізнесом. Викласти онлайн, щоб будь-які два українці в Нікарагуа могли скачати собі, вкласти якихось 500 баксів і зробити власний кіоск з дерунами. І щоб через п’ять років ти приїжджаєш в будь-яке місто світу – і бачиш українську їжу. Я собі уявляю, як якийсь New York Times пише, що всі хіпстери Вільямсбурга їдять деруни. Це було би дуже круто. Вся українська діаспора про це би гуділа рік.

Ідеї лежать під ногами, і вони амбітні, глобальні, дають можливість заробляти на глобальних ринках, привозити сюди ці самі долари, а не ходити з протягнутою рукою до Європи. Коли ти створюєш щось для світу, світ починає з тобою рахуватися.

Як на мене підприємці – це такий самий фронт захисту України, як той фронт, який є на сході. Ті хлопці нас захищають, щоб ми тут щось створили, а не для того, щоб просто проїдали наші дні.

Про український кінематограф. Український Голівуд – теж дуже цікава ідея. Короткі відео у нас зараз знімають на світовому рівні. Дуже багато уваги ми надаємо брендингу, тому, як візуально виглядає продукт. Це має бути дорого, професійно.

Про останні роботи, які ми знімали в Україні, ніхто не може сказати, що це було знято тут. Наші американські друзі, колеги з інших компаній питають: «Вау, яка агенція вам це знімала? Скільки ви грошей заплатили?». А ми робили це навіть не з агенцією, а просто внутрішніми силами.

Україна робить вже зараз на світовому рівні чимало відео-продакшену, є купа спеціалістів, які займаються обробкою зображень, зйомкою, світлом, декораціями, костюмами. Так, трохи складно з акторами, які би мали досвід світового рівня, з режисерами світового рівня. Але це те, що можна купити.

Було би круто, якщо би через п’ять років у всесвітньому прокаті був фільм про те, як київський князь прибиває щита до воріт Константинополя, щось про епоху княжої доби. Це було би фантастично. І так само, як зараз знімають про вікінгів, про Трою, можна знімати кіно світового рівня на українську тематику. Ті речі, які можна робити в Україні за зовсім невеликий бюджет, просто розривають мозок. Потрібне лідерство, глобальна візія, амбіції і – вперед. Тут стільки можливостей. Це неможливо уявити.

Про те, як залучити інвесторів у стартап. Я не думаю, що гроші тут є найбільшим бар’єром. У світі, й в Україні, зокрема, є дуже багато грошей, які просто нема кому дати. Гроші, які не працюють – лежать у банках, у когось під подушкою. Інша справа, що не завжди молоді люди готові робити проекти таких масштабів. Розпочинати треба з чогось меншого. Але те, до чого я закликаю – завжди треба бачити велику ціль попереду. Треба ставити амбітні цілі, які стосуються глобальних ринків, тому що тільки конкуруючи на глобальному ринку, можна зробити продукт глобальної якості. Неможливо робити продукт світової якості, якщо ти працюєш тільки на український ринок. Він дуже маленький, його майже не існує, він практично невидимий, аби порівнювати його з глобальним ринком. Але у нас є потенціал.

Як молодим знайти гроші на проект? Потрібно починати з чогось невеликого. Якщо це ваш перший бізнес, покажіть успіх без великих грошей. Можна вкласти власний невеликий кошт. Ми інвестували десь $40 тис., коли запускали Petcube. Можна знайти інвесторів. Вони є в Україні, у Європі, й можуть інвестувати десятки тисяч доларів, сотні тисяч доларів у ваш бізнес.

Треба більше займатися «домашньою роботою». Просто погуглити, почитати, зрозуміти, як працює цей світ бізнесу, світ технологічних стартапів. У інтернеті лежать буквально покрокові методички. Щоб почати щось робити, треба просто почати щось робити.

Про українських винахідників. Багато хто не знає, що гелікоптер, наприклад, це винахід українця, Ігоря Сікорського. Що розрахунки для ракет робили українці.

Є кілька українських компаній, які роблять продукти для глобального ринку. Наприклад, одеська компанія Readdle, яка робить мобільні додатки – ними користуються 50 млн людей у всьому світі. Сканер, робота з документами, із PDFом. Є PayPal, заснована вихідцями з України, чи WhatsApp. Є щедрівка Carol of the Bells – Щедрик, відомий різдвяний твір, який написав Микола Леонтович, але зараз він вважається частиною американської культури.

Petcube називають чи не найуспішнішим українським стартапом. Це не так. Є технологічні компанії, які об’єктивно створюють значно масштабніші продукти, ніж ми, які старші, успішніші за нас, але вони не розказують про себе. Ми – найбільш розпіарений український стартап. З нами просто зустрітися, ми самі інколи шукаємо контакту. Але є підприємці і компанії, про які треба розказувати, бо вони не дуже відкриті.

Якщо відмежуватися від політичних пристрастей довкола Приватбанку і заглибитися в технологію, на якій працює Приват24, то зрозуміло, що вона – абсолютно космічна. І те, що робить Приватбанк із технологічної точки зору – він один із найбільш інноваційних банків у світі, якщо не найінноваційніший. Не так давно вони дозволили ділитися карткою через мобільний додаток і цим зробили революцію у світовій системі переказів коштів. Бо вони не рухають гроші для переказу, а, мовою програмістів, передають лише вказівник на гроші – ключ доступу, і не беруть за це комісію. Або ті ж самі чіповані картки, якими можна платити безконтактно. Я живу в Америці, і там такого нема! Я приїхав в Україну і прозрів. Як це – у всіх такі картки? Це дуже круто. Але ми про це не пишемо, не говоримо. Тому що ми не так добре вміємо розказувати про свої успіхи, а журналісти не полюють на подібні історії.

Про боротьбу з монополізацією. Якщо в Україні вас лякає монополізація у певних сферах, просто не треба конкурувати з ними на їхньому ж ґрунті. Ви просто створюєте щось повністю нове, щось на порядок крутіше. Є стільки різних ресурсів і сил, які хочуть, щоб у вас це вийшло. В першу чергу, це кінцевий споживач. Якщо ви робите щось краще у десять разів, кінцевий споживач зацікавлений, і ви – перемагаєте. Не треба думати, що в Україні якась унікальна ситуація. В усьому світі все монополізоване, все поламане, нечесно, немає справедливості, нема порядку. І ніхто не чекає цього порядку. Сильні люди просто йдуть, беруть і роблять те, що хочуть робити.

Джерело: nv.ua

***

***

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ