«Нас використали. А нашу віру зрадили». «Не цього ми чекали і хотіли три роки тому». «Держава потребує очищення. Не смітниково-балаганних вистав, а ОЧИЩЕННЯ»… Такі жорсткі думки озвучують активісти і громадські діячі в контексті відзначення 21.11.16 третьої річниці Революції Гідності.
Ось деякі спогади і прогнози (без змін оригіналу, у т.ч. +18)
“Пам’ятаю, як ми прибирали Жовтневий… кров, сажа, бруд… люди розгублені, налякані, прострація … ще 
тоді не розуміли наскільки Обмануті. Цинічно та жорстоко. Сьогодні як на мене День поминок гідності, а не святкування. День великої оборудки, в яку втягнуто було мільйони людей, які тоді вірили як ніколи… Не можна сьогодні казати – дивіться дурні що ви накоїли!!! Категорично!!! Бо народ тоді творив свою історію! Вчився більше не бути осторонь, хоча псевдо-історія нам і нав’язує шаблон поведінки “моя хата скраю”! Інша справа, що хтось подвиги людей завжди використовує в своїх блядських цілях!!! І цей хтось завжди спостерігає бо знає, что влада належить йому. Так. Нас використали. А нашу віру зрадили. Так, за ці роки вбито кращих, і ще невелику частку виживших кращих – навпаки загартовано, хоч і травмовано значно. Я сьогодні йшла через Майдан, точніше через 3 коридори охорони. Я бачила як фіктивно зараз буде знову обісрано й нівельовано силу ідеї Майдану – як форми волевиявлення народу. Гидко. Але поминки вони завжди такі… “МА, не хвилюйся, якщо ніч сьогодні пройде добре то все вже буде добре” каже по телефону військовий з охоронного ешелону… Весь центр нагадує скупчення беркутні і ряджених!!! Діти з прапорами, які не знають шо на них написано… Купка старих любителів гречки для повної картини і ветеранів, які завжди перед камерами, проте ніколи не на передовій на фронті. Ясно одне, що сьогодні влада боїться! Ой як боїться! Жодна ще так не боялася!!! Металошукачі по периметру Майдану… Нікому стрельнуть навіть не дадуть….. Ми з цим запізнилися… Декілька років тому усі мішені були на сцені… Ми просто не розібралися у світлі власної ейфорії від самоствердження… Але ми все бачимо. І розуміємо. І пам’ятаємо. І вчимося. І воюємо. І знайомимося. І віримо. Тільки тепер у себе, а не в вас. Час прийде… для кожного. Навіть не сумнівайтеся. Просто чекайте… і бійтеся”.
***
“#Евромайдан. Год третий. Контрреволюция.
Меня сложно обвинить в зрадофилии. Скорее наоборот. За три года стране многое удалось сделать. Об этом сегодня подробно расскажут, и это правильно. Но я бы хотел напомнить, что Евромайдан мы сами назвали Революций Достоинства. Потому что главным требованием тех, кто тогда вышли был не хлеб, а достоинство и справедливость. Во всех смыслах этих слов, а не только в виде графиков, отчетов и выступлений о надоях молока и урожае зерновых.
Сегодня, читая эти отчеты о проделанном, у нас возникает стойкое ощущение, что, конечно же, не этого мы ждали и хотели три года назад. И это не о неизбежности разочарования и синдроме высоких ожиданий, которыми привыкли оправдывать любое наше возмущение. Нет. Это скорее о непростительной несоизмеримости жертв, которые мы понесли с изменениями, которых мы добились.
Я говорю мы, имея в виду и себя. Из прошедших трех лет я в парламенте неполных два года, из которых почти год осознанного выбора меньше комментировать, стараться больше делать, используя силу слова только там, где это помогает делу.
Сегодня я бы хотел сказать. На протяжении года мы много раз кричали, что все пропало, ничего не будет и вообще, хорошо бы всех снова снести. Мне кажется, сегодня подходящий день, чтобы сверить часы.
Я не уверен, что «всех снести» и «снова на баррикады» – это то, что нам поможет. В то же время, у меня есть стойкое ощущение, что если все оставить как есть, нас ждет настоящая контрреволюция.
Она будет не в том, что однажды утром мы снова обнаружим на Банковой Виктора Януковича, а в доме правительства – Николая Азарова. И даже не в регионалах, которые могут вернуться в парламент новой широко колонной. Это было бы слишком просто.
Контрреволюция – в ползучем возрождении системы ценностей, которая три года назад привела к Евромайдану. Она в той атмосфере, которая сейчас витает во многих кабинетах, куда под прикрытием политической крыши стремительно возвращаются и крепнут гиены, снова начавшие отнимать бизнес, смеяться в лицо жертвам, звонить судьям и давить на прокуроров.
Контрреволюция – в нежелании тех, от кого зависит возможность радикальных перемен, слышать голос собственных граждан; она в бесконечной уверенности, что люди ничего не видят, ничего не понимают, и если нельзя найти виновных и ответственных, то никто не понимает, кто за чем стоит.
Контрреволюция – в business as usual с теми, кто еще три года назад прямо или косвенно загоняли страну в исторический тупик. В уничтожении вчерашних партнеров и конкурентов рука об руку с «регионалами». Да, это наша страна, в ней есть разные люди и силы, и часто чтобы что-то построить приходится договариваться с теми, кому в обычной жизни не подал бы руку. Но если три года назад была надежда, что за один стол с жуликами садятся, чтобы рассказать им правила и заставить их по ним жить, то сегодня уже сложно понять, кто кому объясняет правила и передает опыт.
Контрреволюция в том, что все среднее звено управленцев правоохранительных органов, помогавших Виктору Януковичу и его команде не только продолжают работать, но скорее всего останутся на своих местах и будут расследовать (!) преступления прошлого режима, в том числе, убийства на Майдане. Потому что «дело Януковича» из клятвы «найти и наказать виновных» плавно превратилось в очередной хороший пиар-повод, чтобы заработать политические очки и рейтинги.
Контрреволюция в том, что за три года из государственной службы ушли многие светлые головы, не связанные политическими и коррупционными связями с президентом или партиями большинства. Они ушли не потому что не смогли, не смогли или потеряли доверие общества. Нет. Некоторых выдавили. Кого-то дискредитировали. Но львиная доля ушедших банально потеряли надежду, перспективу и не были поддержаны в своих инициативах. Сегодня их место постепенно занимают либо понятные, либо лояльные.
Контрреволюция в несоответствии исторического момента в стране с мелочностью тех, кто эту историю пишет. Огромное количество ресурсов, сил и времени уходит не на прорывы и строительство, а на борьбу и преодоление сопротивления, на бюрократов, откровенных жуликов и симулякров.
Наконец, контрреволюция в том, что если ты обо всем этом говоришь, ты автоматически становишься «агентом», «популистом» или «грантоедом». А если повезет еще и «врагом», которого надо срочно дискредитировать, лишив возможностей и поддержки. Потому что власть и влияние снова пытаются удержать путем манипуляций и обмана, а не открытого и честного разговора с теми, кто так или иначе стоит по одну сторону ценностных баррикад.
И нет, это не болезни общества. Это сворачивание оттепели. Это амнезия тех, кто слишком быстро забыли как на утро после расстрелов в феврале 2014-го, они от страха готовы были стать на колени и просить у людей прощения.
ЧТО ДЕЛАТЬ
Во-первых, продолжать оказывать адекватное и профессиональное давление. Любыми способами. Тишина и спокойствие – это то болото, которое может стать могилой всего нашего поколения.
Во-вторых, перестать истерить и начать объединяться. Тех, кто не хочет контрреволюции больше чем, тех, кто ее вольно или невольно готовит. Отбросить все, что нас разъединяет и встать рядом. Тех, у кого высокие требования, много правил и закаливающие амбиции поссорить проще. Гриценко. Демальянс. Саакашвили. Самопомощь. Сила людей. Хвыля. Кто угодно. (не ищите логику, порядок по алфавиту). Все эти имена и бренды живущие по отдельности только приближают реванш. Пора перестать искать бельмо друг у друга, а увидеть, кто по ту сторону.
В-третьих, учиться. Порядок бьет класс. У нас не было возможности это делать раньше – никто себя к такому не готовил. Теперь надо учиться в системе, вне ее, рядом, где угодно и как угодно – у тех, кто знает, умеет; слушать и слышать. Потому что в основе многих наших неудач – провалы наивных и искренних, которым не хватило знаний и опыта.
В четвертых, вспомнить слово «служить». Оно очень простое, но его быстро забываешь. Особенно, когда страшное позади, и началась гонка за результатом, когда адреналин и успех. Не стоит его забывать. Мой небольшой опыт в политике показывает, что если искренне и по-настоящему отдавать и служить, находятся и ресурсы, и помощники, и возможности.
И самое главное. Не терять адекватность. Здоровый скепсис и ирония куда лучше вечной “зрады” и “дапашливы”.
Три года назад на Майдане нас держали решительность и бесконечная вера, что мы вышли и стоим за право дело. В те дни и самым часто задаваемым вопросом было «А что дальше?». Ответа никто не знал, но даже в самые плохие дни мы были уверены, что потом будет, должно быть лучше. Потому что мы были вместе. Потому что смогли, сцепили зубы, научились служить – друг другу, парню с камерой, медикам, волонтерам, девушке с бутербродами, незнакомцам и даже сбитому с ног перепуганному Беркуту…
Вообще, рецептов нет. Я только знаю, что думать сейчас было бы правильнее о стране, и что это намного сложнее, чем болеть своими амбициями. Как это сделать? Попробовать заглянуть немного за горизонт и вспомнить, что три года назад только это нас и спасло. Как говорил Ежи Лец, «роды — болезненный процесс, в особенности если человек рождает сам себя, да еще в зрелые годы»”.
***
Василь Забродський:
Чому наступний “МАЙДАН” повинен бути кривавий?
Держава потребує очищення. Не смітниково-балаганних вистав, а ОЧИЩЕННЯ. Всі революції, чи-то помаранчева, чи-то гідності, насправді – до сраки. Так-так, до тої сраки, яка наступною сяде на золотий унітаз. Сьогоднішня банда кулявлобів відрізняється від попередніх бандюковичів тільки способом приходу до тої самої влади. Тих вибирали, ці зашли на крові “Небесної сотні”. Більше жодної різниці. Вони приходять туди тільки з однією метою – КРАСТИ! Влада розглядається усіма тільки як засіб збагачення. Законів для влади не існує. Допоки влада матиме імунітет і буде недоторканою, то беззаконня творитиметься і надалі. Допоки в суспільстві відсутня невідворотність покарання – порядку не буде. Крали, крадуть і будуть красти. Поки не буде знищено фізично тисячу-другу чиновників, щоб іх наступники знали, чим закінчиться кар’єра у випадку зловживань. Час ОБНУЛИТИ ситуацію. Якщо цього не зробити, то ми вічно залишатимемось тільки захаращеним сміттям передпокоєм Європи.
***
У Чернівцях
З нагоди Дня Гідності та Свободи 21.11.16 на Центральній площі міста Чернівці відбулося громадське віче.
Саме в цей день, три роки тому, біля пам’ятника Тарасу Шевченку, розпочалися громадські акції за європейський курс розвитку держави, які згодом переросли у Всеукраїнський рух за гідність, свободу, справжню українську незалежність.
На початку дійства народна самодіяльна чоловіча хорова капела Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича «Дзвін» виконала пісню, яка стала символом Євромайдану – «Плине кача по Тисині».
Від учасників громадського віче на могили буковинців-Героїв Небесної Сотні та антитерористичної операції студенти поклали квіти.
Голова обласної державної адміністрації Олександр Фищук у своїй промові зазначив, що рушійною силою Євромайдану було студентство, адже молоді люди, які вийшли на площі у своїх міст – творили сучасну історію України. «Молодь усвідомлювала, що повернення до проросійського курсу – це намагання тодішньої влади нівелювати Україну як незалежну державу. Учасники Революції Гідності боролися за успішну, сильну, заможну країну для своїх нащадків, – зазначив Олександр Фищук. – Від тих подій пройшло три роки, і зараз, як і тоді – непростий час. Але ми не повинні забувати, що за гідність та свободу ми повинні боротися не час від часу, а постійно. Ніхто, крім нас, не побудує державу, про яку мріємо, про яку мріяли Герої Небесної Сотні».
Учасник Євромайдану Тарас Прокоп, згадуючи події Революції Гідності, зазначив, що навіть якщо б знав, що після цих подій розпочнеться війна та погіршиться економічне становище в Україні – він однаково би вийшов на Центральну площу Чернівців у листопаді 2013 року. Активний учасник Майдану Гідності впевнений, що для того, щоб змінити країну, потрібно спочатку змінити себе, бути відповідальним та небайдужим.
Після громадського віче буковинців запросили на перегляд серії короткометражних документальних фільмів «Енциклопедія Євромайдану», які цього дня транслюються в кінотеатрі Чернівці.
***
***
***
***
***
І офіціоз:
ЗВЕРНЕННЯ ГОЛОВИ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ОЛЕКСАНДРА ФИЩУКА З НАГОДИ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ
Дорогі краяни!
21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. Ми згадуємо події Майдану 2004 року і зовсім недавні події Революції Гідності, які дозволили нам по-справжньому усвідомити силу нашої національної єдності.
Саме 21 листопада розпочався Євромайдан. Щоб довести, що Україна – це територія гідності і свободи на Майдан у Києві, на центральні площі багатьох міст і сіл вийшла наша молодь, до якої згодом долучились тисячі активістів.
Це був надзвичайно важкий іспит для України. За честь, свободу та гідність Української держави віддали своє життя Герої Небесної Сотні. Серед них були і наші краяни.
Важка боротьба продовжується. Ми шануємо звитяжців, які сьогодні стали на захист східних рубежів держави. Ми пам’ятаємо полеглих Героїв і пишаємося тими, хто повернувся додому.
Попереду у нас ще багато роботи. Маємо спільно продовжувати розпочату боротьбу до остаточної перемоги Революції Гідності, задля втілення ідеалів Майдану.
Дякую кожному, хто своєю щоденною працею змінює Буковину на краще, не опускає руки, не розчаровується і вірить у щасливе майбутнє рідного краю, нашої України.
Хай береже нас усіх Господь!
Щастя та миру нашій рідній землі!
Слава Україні!
З повагою
Голова обласної
державної адміністрації
Олександр Фищук
***
Дорогі чернівчани!
Шановна громадо!
Три роки тому Україна вийшла на Майдан за свободу, честь та гідність, проти неправди та беззаконня. Увесь світ побачив, що Україна – це вільна держава, народ якої готовий ціною власного життя захищати найвищі людські цінності.
Ми кинули виклик жорсткій репресивній машині і здолали її, бо були згуртовані і мали єдину ціль – перемогу.
Три роки тому Україна зробила свій вибір. Європейський, демократичний. За цей вибір ми заплатити надзвичайно високу ціну. Ми обрали шлях, яким йтиме наша держава, яким йтимуть наші діти і онуки. Шлях побудови вільної, незалежної гуманної, демократичної Української Держави, де основної цінністю – є людина, її гідність та права.
Ми тільки на початку цього шляху. У нас багато складних завдань. Основне – відстояти територіальну цілісність та незалежність України, зберегти її економічний потенціал та розпочати впровадження тих змін у всіх сферах життя, які вимагає народ, з прагненням яких ми виходили на Майдан.
Це не просто. Нам потрібно згуртованість, віра, наполегливість. Держава має бути понад партії, понад особисті бажання і амбіції окремих політиків. Народ має бачити єдине спільне прагнення усіх гілок влади – захищати і будувати Україну, бачите, що кожен на своєму місці докладає до цього максимум зусиль.
На цьому шляху наш найлютіший ворог – зневіра та байдужість. Сила зростає в боротьбі, вправність – у праці, досвід – в аналізі і упередженні помилок. Нам треба рухатися вперед, до тієї мети, яку ми відстоювали на Майдані. В пам’ять про тих Героїв, які віддали своє життя за наш вибір, ми не можемо зневіритися, відступити та зрадити.
Гуртуймося задля України, її вільного і гідного майбуття!
Помолимось за полеглих Героїв, подякуємо усім Справжнім, обіймемо тих, кого любимо. Продовжуймо боротьбу і працю!
З Богом і з народом ми обов’язково переможемо.
Слава Героям! Слава Україні!
Чернівецький міський голова Олексій Каспрук
***
