Сьогодні, 18 квітня весь світ святкує Міжнародний день пам’яток і визначних місць, який був проголошений ЮНЕСКО у 1984 році. У Чернівцях було декілька семінарів та зібрань, щоб обговорити виклики і проблеми культурного надбання Буковини. Одним і з таких був і “круглий стіл”, який пройшов у Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка. Ми можемо багато розписувати про те хто брав участь від влади чи громадськості, але зупинимось на декількох проблемах, які було ґрунтовно проговорено, а тепер треба шукати шляхи вирішення.
Тож нижче розкажемо про виступ диякона Лужанської Вознесенської церкви – Якуб’яка Ярослава Михайловича. Як релігієзнавець і людина у якого болить душа за те, щоб сучасники змогли передати нащадкам те, що було створено багато віків назад.
Отож, у чому ж унікальність культової споруди. 
Найстаріша на Буковині архаїчна Вознесенська церква є перлиною не тільки нашої держави, а й світу. Щоб її побачити, треба не доїжджаючи до центра звернути праворуч біля корпусів спиртозаводу на місцеву дорогу у бік Кіцманя. За залізничним переїздом проїжджаємо скрізь парк, за яким поруч з новим храмом-велетнем рожевого кольору побачимо скромну церківку з дерев’яною дзвіницю.
Вознесенська церква офіційно датується 1453 – 1455 роками, тобто часом, коли Лужани перейшли у власність Федора Вітольда. Те, що церква існувала раніше, вчені здогадувалися. І ось у 2006 році дослідники львівського науково-дослідного інституту «Укрзахідпроектреставрація» під час реставрації виявили у церкві фреску, фрагменти якої датуються ХІІІ століттям. Ця знахідка дає підстави вважати, що церква походить з ХІІІ століття.
Церква Вознесіння є найпростішим видом мурованого тридольного безкупольного храму хатнього типу, типового для Буковини та Молдавії часів середньовіччя. Складається з побудованого пізніше бабинця, прямокутної нави, яка має однакову ширину з бабинцем, та гранчастої апсиди. Завдяки своїм мініатюрним розмірам та простоті очевидним є її схожість з дерев’яними храмами-хатами, що були раніше розповсюджені у Буковині. У часи Враничів та Вітольдів церква була дводольною, без жодних дерев’яних прибудов і навіть даху з декоративними куполами. Фактично вона виглядала мурованим кубом і виконувала роль невеликої фортеці. Навіть зараз про її релігійну сутність нагадують лише маленькі маківки з хрестами.
Протягом свого існування церква зазнала декілька перебудов. У 1816 році до бабинця було добудовано дерев’яну прибудову на кам’яному фундаменті. У ХІХ столітті у південно-західній частині церковного подвір’я була побудована дерев’яна двоярусна каркасна дзвіниця. У 1884 році церкву оздобили цеглою, а церковні мури підперли чотирма кам’яними контрфорсами. А на початку минулого століття дах перекрили бляхою.
І все ж основним багатством Вознесенської церкви є її середньовічні розписи, більшість з яких, слід вважати, зроблено за часів Федора Вітольда. Раніше інтер’єр церкви був повністю розписаний фресками, більшість з який зараз ховається за побілкою. І лише невеликі фрагменти розписів у бабинці дають уявлення про якість роботи майстрів. В живопису інтер’єру церкви чітко простежується зв’язок із давньоруським мистецтвом.
В ніші над аркою, що з’єднує бабинець із навою, збереглося зображення Святого Георгія. Раніше, до побудови бабинця, це був вхід до святині, де зазвичай розміщувалася храмова ікона. Отже, можливо, саме Святий Георгій був храмовим патроном церкви. Західну зовнішню стіну церкви прикрашала традиційна для буковинського культового зодчества ікона «Страшний суд».
В нижньому регістрі на південній стіні бабинця зображені фігури трьох святих: Сергія, Федора і, ймовірно, Дімітрія. На північні стіні – зображення Федора Вітольда в червоній киреї на білому коні і ктиторський надпис: «Азъ панъ Федоръ эвоми Витольта рабъ Христу Богу и пречистей Бого Матери и хтиторъ святому храму сему». У другому регістрі північної стіни міститься сцена «Убогий на гноїщі», на якій видно постаті біблейських царів Давида і Соломона з ангелом, які, граючи на гуслах і якомусь смичковому інструменті, схожому за формою на торбан, звеселяють убогого.
На чому ж наголосив пан Ярослав?! На тому, що потрібно якнайшвидше рятувати всю цю красу, бо час, природні фактори та бездіяльність влади, через брак коштів роблять своє. Під час останніх буревіїв вітер вже піднімав дах церкви і чудом його не зірвав, грибок і волога з’їдають унікальні фрески, “шашель” їсть дерев’яні конструкції…. Звісно в цій ситуації можемо втратити споруду…. А її частенько відвідують екскурсії з інших міст, ба більше колись навіть приїжджали японські науковці із Кіотського університету і писали по ній свої дисертації!!!! Можливо хтось із буковинських народних депутатів допоможе із вирішенням цього питання?! Бо часу дуже мало…. як і у ситуації із собором старообрядців у Білій Криниці, але це вже інша історія…
Олександр Білоус,Fakty.cv.ua
