Присутність на церемонії підписання Томосу про автокефалію Православній церкві України в патріаршому храмі св. Георгія на території Вселенського патріархату в Стамбулі (Туреччина) українського колишнього кримінального авторитета «кинулась в очі» багатьом.
На це звернула увагу, зокрема, екс-чернівчанка, а нині жителька Канади – активістка і волонтер Антоніна Кумка: «Томос це круто, але що робить відомий кримінальний авторитет в одній делегації з Президентом України, Віце-прем‘єр міністром, Спікером ВРУ та Президентом СКУ??? Чи не варто заморочуватися такими дрібницями?»
І якщо у багатьох ця інформація фігурувала зі знаком запитання, тобто певними сумнівами, чи це таки той самий колишній кримінальний авторитет, то відомий чернівецький журналіст і активіст Василь Забродський, схоже, зняв питання:
“«А был ли мальчик?»
Був. І не « мальчік», а «Нарік». Колишній кримінальний авторитет, а сьогодні добропорядний громадянин і за сумісництвом голова добровільного фонду «Солідарність» ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВСЬКИЙ.
Певні джерела стверджують, що саме його призначили «смотрящим» над криміналітетом, який також братиме участь у фальсифікації виборів. Саме його мав на увазі Аваков, коли казав, що не допустить беззаконня. Але я не про це.
Я про Віру і Святість. Безперечно кожен має право на помилки молодості і спокуту гріхів. Може й справді цей колишній кримінальник так багато зробив для Віри, що має право на таку наближеність до Святості.
А може у них , яка святість – такі і наближені?”
Ось так…
А ось ще одне цікаве запитання в контексті складу української делегації на історичній для нас релігійній події в Стамбулі:
***
***
***
А ось що написали про вже екс-керівника УПЦ КП Філарета в коментарях під розміщеним його інтерв’ю:
***
Alexander Anistratenko: Да уж, Тільки не варто забувати хто він такий насправді. Volodymyr Boiko ось нагадує: “З нагоди дня народження В’ячеслава Чорновола (народився 24 грудня 1937 року) не можу не згадати, що саме В’ячеслав Максимович був автором гасла «Геть московського попа!», яке адресувалось нинішньому так званому «патріарху» Філарету й уперше пролунало 28 жовтня 1990 року на Софійському майдані.
Того дня в Софійському соборі Московський патріарх Алексій ІІ вручав Томос про створення самоврядної Української православної церкви та висвячував на Блаженнішого агента КДБ «Антонова», який два роки тому був нагороджений Орденом трудового червоного прапора за успішне виконання завдань Центрального комітету Комуністичної партії й Комітету державної безпеки СРСР. Громадське обурення, яке спричинила ця звістка, годі й описати. Навіть я – людина атеїстичних поглядів – того дня приїхав разом з друзями з Донецька до Києва, щоби стояти в багатотисячному натовпі на Софійському майдані та блокувати прохід Філарета до Собору.
Філарет був уособленням не тільки комуністичної брехливості та неймовірної жадібності, але й ненависті до всього українського. «…И вообще украинского языка не существует…», – кричав Філарет у відповідь на пропозицію дозволити хору Володимирського собору виконувати твори Миколи Леонтовича українською мовою. «…Не осквернять улицы Киева петлюровскими знаменами», – закликав Філарет тодішню владу у зв’язку з першим святкуванням Дня Соборності 21 січня 1990 року. «Там Советской уже власти нет. Их там надо танками давить», – заявив Філарет своєму керуючому справами, прилетівши зі Львова.
Після низки публікацій про Філарета в журналі «Огонек», який на той час очолював Віталій Коротич, Україна здригнулась. Саме тоді, до речі, були вперше опубліковані фотографії дружини Філарета, що фактично керувала екзархатом, пересувала епископів з катедри на катедру й вимагала від священиків, щоби ті цілували їй руки…
Та обставина, що Філарет своєї присутністю збирався спаскудити Софійський собор, стала приводом для першого мітингу протесту в столиці. Десятки тисяч людей вийшли на площу, блокуючи браму, депутати Верховної Ради на чолі з Чорноволом кидались під колеса автомобіля, на якому прибув Філарет («Антонову» довелось залазити в Собор через смітник), а над Києвом лунало «Геть московського попа!».
Власне, подальший розкол церковників після Харківського собору в травні 1992 року був спричинений виключно тим, що українські попи не захотіли лягати під Філарета, який пив з них кров і гроші з 1966 року. До того ж всевладного Комітету державної безпеки СРСР на той час вже не існувало, а презирство, з яким у народі ставились до Філарета, загрожувало підірвати весь поповський бізнес.
Ось, наприклад, яку заяву 20 січня 1992 року підписали 26 народних депутатів, цю заяву готували В’ячеслав Чорновіл і нинішній суддя Конституційного суду України Сергій Головатий:
«Наша депутатська свідомість закликає проголосити очевидний факт: митрополит Філарет (Денисенко) стоїть на перешкоді духовному відродженню України, очищення суспільства від сталінських хвороб, повинен залишити посаду Предстоятеля Української Православної Церкви, дати їй змогу зберегти свою єдність, правильно самовиразитись у нових державних умовах, окормити змучений народ чистою вірою і духовною силою».
Але Філарет здаватись не збирався – після того, як на Харківському соборі його зняли з посади предстоятеля УПЦ МП, він, захопивши церковну касу, спочатку подався в заступники до патріарха УАПЦ Романюка, якого недавно поносив останніми словами, публічно називаючи автокефальну церкву «автофекальною». А невдовзі УАПЦ була перереєстрована на УПЦ КП.
І ось Україна вже докотилась до того, що старий агент КДБ, який вдягнув на себе кукіль російських патріархів, оголошений національним надбанням, а його 90-річчя в січні 2019 року має святкуватись на державному рівні. Напевно, Чорновіл зараз у труні перевертається.”
Volodymyr Boiko “Агент КДБ «Антонов» таки догавкається, що перед смертю він знову буде позбавлений усіх ступенів священства, але на цей раз – рішенням Синоду Константинопольської церкви. Бо главою Православної церкви України, до якої себе причисляє Філарет, є Вселенський патріарх Варфоломій. І ніяких інших патріархів на канонічних територіях Вселенського патріархату немає й бути не може”.
Жорстко…
***
