«Якщо ви не викликали у пацієнта посмішку, задумайтесь чи давати йому наркоз», – каже чернівецький анестезіолог і громадський діяч Дмитро Білоус.
Щороку 16 жовтня медична спільнота святкує – Всесвітній день анестезіолога. А чернівчанин Дмитро Білоус 16 років позбавляє пацієнтів болю. Дмитро – лікар-анестезіолог вищої кваліфікаційної категорії, завідувач відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії КМУ “Міська лікарня №1”. І для наших читачів він погодився розповісти – як виглядає його професія зсередини.
Дмитре, чому обрали анестезіологію, а не іншу сферу медицини?
Я не пам’ятаю, з якого часу. Можливо, ще з дитинства, коли звернувся до лікаря-хірурга і мені робили щось під місцевою анестезією. От і тоді я зрозумів, що є така професія, яка позбавляє болю, страждання. Особливо у дитячій педіатрії, де є дитяча хірургія і потреба у знеболенні на сто відсотків. Кожна дитина має право бути позбавленою від болю. Це з дитинства. А потім, під час навчання, я зрозумів, що анестезіолог – це професія, яка охоплю майже всі галузі медичної сфери, і для того, щоб бути справжнім професіоналом своєї справи, потрібно знати біохімію, патофізіологію, анатомію, хірургію, гінекологію. Це всеохоплююча професія, яка стикається з усіма сферами медицини. Це був мій вибір і мені було цікаво.
Спостерігається тенденція, що анестезіологи переважно чоловіки, а не жінки. Чому так? Ця професія важка фізично чи морально?
Тут не має гендерної направленості, але робота важка психологічно. У медицині, особливо в анестезіології, є синдром вигорання. Це процес, коли людина багато працює, часто стикається зі смертю. Бувають ситуації у яких потрібно прийняти рішення протягом 10-20 секунд, щоб поставити діагноз і врятувати людину. Жінки більш емоційні, ніж чоловіки. Хоча на даний момент у мене є учениця-дівчина, а раніше були чоловіки.
Скільки часу тривала найдовша операція?
Все залежить від досвіду хірургів, від об’єму операції. Напевно, десь 9-10 годин. Почали о 10 ранку, а закінчили о 8 вечора.
Вона була найскладнішою?
На мою думку, кожна операція складна. Не може були легких чи важких операцій. Я завжди порівнюю нашу спеціальність з пілотом. Анестезіолог – це пілот у літаку. Якщо людина літала, вона довіряє пілоту підняти транспортний засіб, пролетіти, і здійснити посадку. У нас дуже багато апаратури, яка дозволяє слідкувати за життєвими функціями пацієнта під час операції, потім під час перебування у палаті інтенсивної терапії. І ось пілот-анестезіолог спочатку піднімає літак – готується за день чи два до операції, потім летить – планує її, і приземляється. Дуже важливо анестезіологу планувати наступні кроки, тому що люди дуже різні, і на операції не можеш нічого передбачити. Досвід дозволяє прораховувати, але не все. Тому анестезіолог повинен знати, що робити далі у тій ситуації, якщо щось піде не так.
Якісь курйози ставались на операціях?
Курйозів під час операції бути не повинно, навіть не згадаю. Під час однієї операції ми почали співати українські пісні. Це було кумедно, щоб розвантажитись. За кордоном у операційній завжди грає музика. Я був на стажуванні у Німеччині, то там один з травматологів, який оперував на хребті, завжди включав важкий рок настільки голосно, що його всі чули. Це був професор, і всі, поважаючи його, мирились з таким хобі. Найцікавіше те, що в такий спосіб він отримував найкращі результати.
А Ви практикуєте музику в операційній?
У мене завжди в операційній грає музика, більш повільна. У різних операційних по-різному, залежить від ситуації, колективу, як хто сприймає.
Ваш колектив сприймає нормально?
Абсолютно. Можна відволіктись від рутинної роботи. Це як мистецтво.
Можете зараз згадати про якийсь особливий для Вас випадок?
Для мене кожен випадок особливий. Найприємніші випадки – це ті, коли пацієнт одужав. Один з таких – породілля, у якої сталась клінічна смерть після народження дитини. Рятували цю жінку впродовж 6 місяців. Вона була в комі. Це був чудо-випадок. Це – дуже велика заслуга чоловіка, і тієї групи людей, які вірили в одужання жінки. І не можна вирішувати долю, особливо анестезіологу, чи людині жити, чи ні. Завжди треба давати шанс.
Та все ж трапляються і летальні випадки…
Кажуть, що у кожного хірурга своє кладовище. Ми дуже залежні від усіх спеціальностей. У нас і випадки завжди найскладніші. Летальні випадки бувають, та я їх не рахую. Я краще буду рахувати тих, хто одужав.
Були ситуації, коли Ви хотіли залишити професію?
Ні. Ніколи не хотів полишити цю спеціальність і все, що робив з метою додаткового заробітку було пов’язано з анестезіологією або з медициною.
Ви особисто довіряєте іншим анестезіологам?
Цікаве питання. У Великобританії провели навіть дослідження, яке показали на конгресі анестезіологів на симпозіумі у Києві у минулому році, англійці представляли. Лікарям, у одному з відділень лікарні, були роздані анкети зі списком їх колег, де потрібно було вказати ім’я, кому вони б довірили себе у разі якоїсь ситуації. Передбачали, що будуть обирати більш досвідчених. Але обрали лікарів, які були в середині списку. У мене є такі люди, яким би я довірився. Їх близько 10 у нас в області.
Узагалі, чим живе спільнота анестезіологів? Як часто проводяться конференції, зустрічі?
Спільнота анестезіологічна досить вона велика, є різні напрями: кардіоанестезіологія, нейроанестезіологія, товариство по критичній медицині. В Україні цього року вже було проведено 4 конференції. У листопаді – акушерська анестезіологія у Києві. Конгрес анестезіології був у вересні, діє школа анестезіологів. Є місця, де можна взяти участь та інформацію, і розвиватись у своїй спеціальності.
Ви самі часто їдете за кордон на конференції?
Я – член Європейського товариства критичної медицини. На жаль, не виходило все поєднати і поїхати. Щоб взяти участь у такій конференції, потрібно заплатити членський внесок близько 400 євро. Це у мене у планах і, можливо, у 2018 році поїду. Останній конгрес був у Відні. Безвізовий режим допоможе вільно обмінюватися досвідом з європейськими колегами.
Як ваші рідні ставляться до вашої професії? Батьки були за, чи проти?
Завжди за. Я вже зі школи знав, що буду лікарем-анестезіологом. У мене у сім’ї немає лікарів. Колишня дружина – лікар. Дочка не хоче бути лікарем, а перекладачем, а сину 5 років і він ходить на карате. У сім’ї завжди підтримували.
Ви підтримаєте сина, якщо він піде у медицину?
Якщо це буде його вибір – так.
У ЗМІ зараз активно обговорюється медична реформа. Чи зачепить вона Вашу професію? Як Ви самі ставитесь до цієї реформи?
По-перше, я підтримую медичну реформу. Анестезіологія – це допоміжна спеціальність, яка завжди буде у лікарнях, у хірургічних відділеннях і, можливо, відійде у приватну медицину. Будуть створені приватні клініки, де, можливо, будуть інші умови, кращі. Анестезіологія перейде у приватний сектор, але залишиться і у державних лікарнях, де потрібна невідкладна допомога. Анестезіологія – завжди буде жити. Все буде залежати від кількості пацієнтів. Якщо на даний час фінансуються ліжка у медичних закладах, то ця реформа фінансуватиме пацієнта. Людина буде вибирати, до якої лікарні звернутись.
Чимало людей бояться операцій саме через наркоз. Можете детальніше розповісти, що таке – анестезія, і чи варто її боятися?
Будь-яка операція – це штучне втручання. Наркоз – це також штучне втручання. Взагалі, що таке анестезія? Буває місцева анестезія, яку мені робили в дитинстві, вона називається інфільтраційна. Буває регіонарна анестезія, яка використовується у пологових будинках у європейських країнах, США, це епідуральна спинальна анестезія. Є ще регіонарна провідникова, блокується тільки нерв. Мій учень оволодів цією методикою, – це коли під контролем спеціальних приладів блокується тільки нога, рука або тільки палець, не потрібен наркоз. Загальна анестезія передбачає також різні види: внутрішньовенна анестезія, є комбінована внутрішньовенна з інгаляційною анестезією. Кожен вид анестезії – це мистецтво. Анестезіолог обирає для пацієнта той метод, яким краще володіє, і вважає, що цей пацієнт краще його перенесе. Не треба боятись. До анестезії потрібно ставитись, як до чогось звичного.
Як ви допомагаєте своїм пацієнтам підготуватись до операції?
Є цілий розділ у анестезіології – передопераційна підготовка. Вона включає психологічну підготовку, медикаментозну, певні технічні моменти: підготовка організму. Як правило, це бесіда.
У медицині є три речі, які лікують: ніж, корінь і слово. Ніж – хірургія, корінь – терапія, слово – це є усе. Як правило, спілкуючись з пацієнтом перед операцією, у більшості всі заспокоюються. У анестезіології кажуть: якщо ви не викликали у пацієнта посмішку, задумайтесь чи давати йому наркоз. Між пацієнтом і лікарем має бути довіра – це апріорі.
Розмову вела Тетяна Цуркан (shevchenkivskyi.info)
***
Білоус Дмитро Георгійович (лікар, громадський діяч)
***
Дмитро Білоус з Німеччини – про «євромайданівські емоції» і АТО
***
