Як у Чернівцях за бюджетні і батьківські кошти розвивають приватний бізнес

1
445
Загрузка...

Чергова скандальна ситуація виникла у Чернівцях з фігуруванням одного з неолімпійських видів єдиноборств, який активно розвивається на приватно-бізнесових принципах, але при цьому використовуючи і бюджетні кошти, і владну підтримку, і навіть вже хотіли скористатися результатами зробленого за батьківські кошти…

Мова про спортзал гімназії №2 (вул. Головна, 73), який було відремонтовано переважно за батьківські кошти (а також бюджетні), а збиралися передати для роботи секції панкратіону.

Але батьківський комітет «взбунтувався» і не дозволив «так» використовувати відремонтований ними спортзал.

***

***

***

***

Голова обласної федерації панкратіону Ігор Наконечний зі свого боку зазначив, що заняття з панкратіону є погодженими міністерством освіти в плані використання у позакласній роботі зі школярами. Хто, як і з яких мотивів це погодив, складно сказати. Але…

У чому ж проблема, здавалось би? Ну, хоче федерація панкратіону взяти в оренду (!) спортзал, і тренувати там чернівецьких хлопців і (рідше) дівчат. Та ніби не проблема, якщо не брати до уваги, що панкратіон неолімпійський і, відповідно, далеко не пріоритетний вид спорту порівняно з олімпійськими, чиї представники нерідко не мають де займатися. І що панкратіон у нас розвивають переважно на комерційній основі, тобто заняття платні. І «заманюють» дітей в ті секції у т.ч. «задурючи» нібито «видатними успіхами», хоча насправді це далеко не так (детальніше про це можна прочитати, зокрема, тут).

Отже замість того, щоби перейматися розвитком пріоритетних олімпійських видів спорту і, наприклад, сприяти організації в цьому (та інших спортзалах закладів освіти) роботи відповідних секцій, міська рада «в особі» департаменту економіки вирішила сприяти платним секціям з панкратіону. Дивно…

Для тих, які «купуються» на перспективи майже гарантовано бути «видатними спортсменами» у разі занять панкратіоном, варто нагадати: загальновизнано в світі, що найпрестижніші змагання – це Олімпійські ігри, далі – чемпіонати і Кубки світу та Європи з олімпійських видів спорту, далі – національні та регіональні змагання з олімпійських видів спорту (показовим є той факт з історії розвитку панкратіону на Буковині, що першими переможцями та призерами міжнародних змагань стали хлопці, які перейшли з олімпійських єдиноборств, де вони навіть чемпіонат області не вигравали, чемпіонат – це змагання серед дорослих). У неолімпійській номінації найпрестижнішими є Всесвітні ігри з неолімпійських видів спорту, куди панкратіон поки що теж не входить. Більше того, буковинські панкратіоністи не брали участь навіть у Всесвітніх іграх бойових мистецтв, які «вигадали» декілька федерацій, знову ж таки, аби можна було в обхід існуючих престижних комплексних світових спортивних форумів «натягнути собі спортивних понтів». На Буковині багато чемпіонів і призерів чемпіонатів Європи та світу з панкратіону, який входить у ці Всесвітні ігри бойових мистецтв, то як же сталось, що наші спортсмени не потрапили навіть на ті ігри? Як пояснив свого часу під час підбиття спортивних підсумків року Ігор Наконечний, просто в тих Іграх нагороди розігрували в інших вагових категоріях, ніж ті, в яких відзначались буковинці… Але це все – про «спортивну ієрархію», про те, що призери чемпіонату області з олімпійських єдиноборств з ходу стали переможцями і призерами європейських і світових змагань з панкратіону, про те, що можна БЕЗКОШТОВНО займатися в державних і комунальних спортивних школах, у т.ч. єдиноборствами, ні Наконечний, ні його колеги, можете не сумніватися, підліткам та батькам не розказують. Не розказують вони і про те, що, наприклад, на чемпіонаті Європи 2016 р. з панкратіону медалей було значно більше, ніж учасників (це з того, що потрапило в публічну площину, зазвичай, протоколи змагань панкратіоністи не дуже люблять «світити»).  А розказують про ті «видатні успіхи», про велику кількість переможців та призерів європейських та світових змагань, яких готують представники федерації панкратіону… І це, звісно, правильно з точки зору менеджменту, бо ж треба якось затягнути дітей в ті платні секції, переконати батьків, що варто платити за ці заняття (і це при наявності безкоштовних альтернатив в ДЮСШ, у т.ч. єдиноборства)… Правильно для цього спортивного бізнес-проекту, але нечесно з точки зору спортивної етики і моралі… І тут відповідальність, безумовно, не лише на панкратіонистах, бо вони користуються безвідповідальністю або безпринципністю спортивних чиновників, які на це все закривають очі і дозволяють розвивати такий бізнес, який нищить олімпійський спорт і спортивні принципи в цілому…

Власне, мова не йде про якусь там інформаційну боротьбу проти панкратіону, як намагається позиціонувати Ігор Наконечний оприлюднення згаданих вище та інших не дуже приємних фактів з історії розвитку цього виду спорту і т.п. Більше того, за організацію секційної роботи з підлітками Наконечному і Ко можна подякувати. Тим більше, що вони, наскільки відомо, як і каратисти, стараються приділяти велику увагу і правильному вихованню, застереженню, щоби не використовували набуті навички в негативних напрямках (на вулиці і т.п.). Просто цим спортивним бізнесом треба займатися чесно. І набагато чесніше було б акцентувати увагу на тому, що панкратіон – чудовий вид занять з огляду на перспективи, приміром, влаштуватися на роботу в охоронні агентства, правоохоронні органи, воєнізовані структури і т.п. Чим не стимул для хлопців і дівчат, які сумніваються у своїх силах в сенсі перспектив добитися успіхів у незрівняно престижніших олімпійських єдиноборствах. Успіхи в олімпійських єдиноборствах, зрозуміло, теж супроводжуються згаданими вище кадровими перспективами. Але різниця в тому, що в олімпійських видах єдиноборств реально надзвичайно складно добитися вагомих успіхів навіть на національній арені. А займаючись панкратіоном можна і життєві (кадрові) перспективи отримати, і непогану колекцію нагород змагань з цього виду спорту різного гатунку. Просто не треба це плутати із справді престижними спортивними досягненнями…

***

У суботу, 16.09.17, у парку культури і відпочинку ім. Т. Шевченка відбувся черговий фестиваль бойових мистецтв, який «просуває» той же депутат і тренер з панкратіону Ігор Наконечний. Чудова справа, знову ж таки, здавалось би. Але… І тут використані бюджетні кошти та вплив для того, щоби пропагувати платні заняття з неолімпійських єдиноборств, тобто для розвитку «приватно-бізнесового спортивного проекту»… Так, цього року на фестивалі були представлені і олімпійські єдиноборства. Проте якщо говорити про загальнодержавні та місцеві спортивні пріоритети, то логічно було б влаштовувати подібні фестивалі та інші публічні дійства з метою пропаганди і залучення дітей до БЕЗКОШТОВНИХ занять у державних і комунальних ДЮСШ. А не сприяти розвитку спортивних бізнес-проектів, які нищать олімпійський спорт…

***

Ще одна відносна свіжа скандальна ситуація, в якій фігурував панкратіон, стосується виділених міською радою на цей вид 150 тис. (чи 160?), які Ігор Наконечний, як депутат, «пролобіював» для «корпоративного спортивного бізнесу». Причому спочатку просили взагалі 250 тис., і для… участі у чемпіонаті світу, хоча місцеві органи влади не мають повноважень відряджати спортсменів на чемпіонати Європи та світу, це функція профільного міністерства та/або національних федерацій з видів спорту. І ГОЛОВНЕ – спортсменів, в чиїх виступах на міжнародній арені зацікавлена держава, відряджають на міжнародні старти за кошти державного бюджету! А їздити на міжнародні офіційні старти за свої, батьківські, спонсорські кошти – це така собі «дуріловка», спосіб «натягування спортивних понтів», коли немає реальних успіхів, які представляють інтерес для вітчизняного спорту (і це, звісно, стосується не лише панкратіону, а і інших неолімпійських видів)… Зрештою, коли, приміром, профільне міністерство було б зацікавлене у виступах певних спортсменів на міжнародному рівні під прапором України, а коштів на це не вистачає, могли би направити відповідні листи на місця з проханням «винайти можливість», як кажуть (у т.ч. допомогти знайти спонсорів). Але ж таких листів панкратіоністи від міністерства не мають, просто різними шляхами «видурюють» гроші у батьків та спонсорів (а десь і з бюджету), аби везти на чемпіонати Європи та світу спортсменів, які не входять до складу збірних, що фінансуються державою (і, відповідно, представляють реальний спортивний інтерес для нашої країни)…

Завершуючи, аби уникнути закидів щодо «неповаги» до титулованих панкратіоністів, вкотре наголошую, що особисто з повагою ставлюсь до ВСІХ спортсменів, які важко працюють на тренуваннях і досягають певних успіхів (як і до їх тренерів, які «пропадають» в спортзалах, правда, будемо чесними, переважно «не за так», а за гроші, причому, як правило, суттєвіші суми, ніж в державних спортшколах). І спокійно визнаю, що для панкратіону це справді вагомі, а у когось і видатні успіхи! Але саме для панкратіону. А щоби говорити про видатні успіхи в спорті в цілому, треба досягати їх у незрівняно більш престижних і конкурентних олімпійських видах. Кому це «не слабо», звісно… А якщо «слабо» добитися успіхів бодай на національній арені в олімпійських єдиноборствах (не кажучи вже про таку висоту, як право виступати на Олімпійських іграх, про медаль олімпійську мовчу), тоді не треба розказувати, що ви великі спортсмени… Треба бути коректними, знати своє місце у спортивній ієрархії і, зрештою, як кажуть на Буковині, просто «мати фацу», бути скромнішими і по-спортивному чеснішими… Тоді й колеги з інших видів спорту будуть ставитися з більшою повагою.

І, знову ж таки, аби Ігор Наконечний (або хтось з його колег) не казали, що «лише про панкратіон негативно…», згадаю і про карате. Певні паралелі можна провести. Це теж донедавна неолімпійський вид єдиноборств, який розвивається переважно в якості «бізнес-проекту», тобто займатися карате можна, як правило, лише на платній основі. І також не так давно, як жартували, в кожному підвалі чи спортзалі, де функціонували секції карате, було «море» чемпіонів і призерів різноманітних європейських та світових змагань за різними версіями. Але пройшов час, каратисти (справжні!) переросли ту тягу до «видатних успіхів сумнівного наповнення», і навіть схотіли стати на шлях олімпійського визнання. А тоді вже «почалося»:) Міжнародний олімпійський комітет визначився з ОДНІЄЮ федерацією (WKF), з якою працював у напрямку можливого олімпійського визнання цього виду спорту. А коли всім чітко і ясно роз’яснили, що лише чемпіонати за правилами WKF є справді престижними у карате, закінчились «медалі сумками», якими «замилювали очі» функціонерам, спонсорам, батькам… І тепер всі каратисти (справжні, а не ті, які женуться за успіхами в обхід справжньої конкуренції) визнають, що ті всі версійні успіхи – «то таке», було, але не вартує особливої уваги, а ПЕРШІ серйозні успіхи українського карате на міжнародній арені – це, що особливо приємно зазначити, «срібло» чернівчанина Євгена Мотовиліна на юніорському чемпіонаті світу 2007 р. в Туреччині та «золото» іншого чернівчанина Олександра Дожука (теж вихованець Руслана Білоскурського) на юнацькому чемпіонаті Європи 2008 р. у Франції (Париж). І надалі вже самі каратисти з гордістю говорили виключно про успіхи WKF – того ж Мотовиліна, а останнім часом вже Валерія Чоботаря, який став новим лідером буковинського карате. Як відомо, карате включили до програми Олімпійських ігор 2020 в Токіо (Японія). Так ось від тих «чемпіонів у кожному підвалі» наше карате дійшло до того, що ми розуміємо, наскільки складно розраховувати бодай на ОДНУ путівку на Олімпійські ігри. При тому, що порівняно з тими часами («масового чемпіонства» за  різними версіями) і більш масовим стало у нас карате, і фахівців класних не менше тепер (або й більше, можливо). Але це вже «інше карате», в якому вже не залишилось місця для «дешевих понтів» (і самі справжні каратисти тепер з іронією реагують на інформацію про успішні поїздки земляків на якісь там версійні чемпіонати). І якщо комусь таки вдасться пройти через дуже жорстке сито відбору і добитися право виступати на Олімпійських іграх, це буде реально найвагоміший успіх буковинського карате за всю його історію!

Це одночасно і відповідь на мрійливі розповіді панкратіоністів про можливе олімпійське визнання їхнього виду (який входив у програму стародавніх Олімпійських ігор, але був потім виключений, як надто жорстокий вид). Теоретично колись панкратіон може увійти до олімпійської програми (хоча поки що цим, як кажуть, й не пахне). Але в такому разі, не сумнівайтесь, про «масові міжнародні успіхи» доведеться забути. Бо, якщо лише «засвітять» олімпійські перспективи, і в панкратіоні конкуренція зросте так, що навіть участі в чемпіонатах Європи та світу (не кажучи про Олімпійські ігри) справжні панкратіоністи будуть радіти більше, ніж десяткам чи сотням теперішніх «специфічних» європейських і світових успіхів… Не вірите? Спитайте у каратистів:) (які, до слова, і в часи тих масових версійних успіхів поводилися в публічній площині значно скромніше, ніж панкратіоністи, хоча й тут мова не повально про всіх, є і в панкратіоні скромні хлопці і дівчата, які «не рвуть на собі рубашку», розказуючи, які вони «видатні спортсмени», і така скромна поведінка завжди заслуговує на повагу).

Георгій МАЗУРАШУ, SportBuk.com,
директор облцентру «Спорт для всіх»

***

Панкратіон був уособленням насильства у стародавньому спорті… (відео)

***

Представнику буковинського панкратіону присвоїли звання заслуженого

***

Міністерство виділило панкратіону на Євро-2016 450 тис. Депутати і спонсори знали це?

***

Буковинець Чоботар – призер Євро-2017 з карате вже в олімпійському статусі (фото)

***

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ