Як на Буковині власними руками знищують культурне надбання (+Фото)

0
1413
Загрузка...

Як-то кажуть, культура – душа народу. Вона забезпечує зв’язок між поколіннями, виділяє націю з-поміж сотень інших. Отримання незалежності України викликало небувале зростання інтересу до проблем вітчизняної історії, витоків культури, до не­пересічних досягнень минулого. Знання історич­них та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесен­ня національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення.

Збереження та використання культурної спадщини попередніх поколінь в будь-якій розвиненій державі повинно розглядатися в якості одного із найважливіших завдань. А у нас фактично 20 років після проголошення незалежності України, як і в інших галузях, держава мало що робила для збереження культурної спадщини. Цьому, звичайно, були й об’єктивні причини, яких з роками лише більшало, до того ж культура в українській державній політиці традиційно займає далеко не першочергові позиції.

Проблеми у сфері охорони культурної спадщини почали у більшій мірі випливати на поверхню після того, як чотири роки тому у Чернівецькому обласному центрі з питань культурної спадщини було створено Відділ охорони пам’яток історії та культури. Співробітники відділу займаються питаннями охорони пам’яток історії, монументального мистецтва, архітектури та археології.

Щороку здійснюються виїзди-обстеження у всі райони області. Багато пам’яток, які в паспортах, що були розроблені ще за радянських часів, знаходяться в ідеальному стані, насправді або в поганому чи аварійному стані, або, ще гірше, зруйновані. А чіткого, дієвого механізму правової відповідальності за неналежне збереження пам’яток власниками чи користувачами, наразі немає. Власне, відносини із власниками пам’яток – то окрема болюча тема в охороні культурної спадщини. Згідно із законодавством України кожен власник/користувач пам’ятки повинен укласти із органом охорони культурної спадщини охоронний договір на пам’ятку. Однак далеко не всі на це погоджуються, бояться, що «хтось» у них «щось» відбере.

Крім того, наприклад, пам’ятки архітектури по області – це, в основному, культові споруди, церкви. Щоб потрапити на територію тієї чи іншої церкви для проведення огляду стану збереження пам’ятки, інколи доводиться вислуховувати образи та наклепи. Взагалі священики неохоче йдуть на контакт і багато з них не звертають увагу на дозвіл Єпископа співробітникам відділу входити до церков-пам’яток.

У світлі вищесказаного значною проблемою є небажання власників/користувачів пам’яток зберігати об’єкти у первісному вигляді. Наразі, у нашій області майже не знайти церкви, де б не було замінено автентичний дах на металічні листи, наприклад, або де б не були встановлені сучасні металопластикові вікна. Звичайно, кожна місцева громада прагне, щоб їхній храм був найошатнішим, із новим ремонтом, але, як показує світовий досвід, це неправильно, найбільше цінуються ті пам’ятки, які зберегли свій вигляд через віки, які, так би мовити, просякнуті «духом» минулого. Наприклад, у сусідній Румунії доводилось на власні очі бачити 500-літні храми, які виглядають точно так само, як і в XVI ст., і це справді вражає! Власне, через «осучаснення» та зміну первісного вигляду буковинські церкви гуцульського, хатнього типу не ввійшли до групи унікальних дерев’яних церков карпатського регіону Польщі і України, які у 2013 році були занесені до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО. А якби це відбулось, то потягнуло б за собою численні іноземні інвестиції, розвиток туристичної галузі, у будь-якому випадку, виграли б усі.

Буковина є апріорі привабливим туристичним регіоном, наша область має чудове культурне надбання, але воно належним чином не зберігається і потрохи втрачається. Замість того, щоб на основі пам’яток культурної спадщини створювати, наприклад, туристичні маршрути, екскурсійні тури, як у тій же Румунії, у  нас пам’ятки втрачають свою привабливість.

Далеко не потрібно іти – у Чернівцях, у ареалі історично населеного місця, простіше кажучи, в центральній, «старій» частині міста, будуються нові споруди без відповідного дозволу органу охорони культурної спадщини, а правоохоронні органи нічого не роблять для виправлення ситуації.

Таким чином, потрібно переосмислювати, змінювати, ставлення людей, представників органів влади до об’єктів культурної спадщини, механізми забезпечення реальної охорони пам’яток історії та культури, адже в інакшому випадку нам не буде що передавати наступним поколінням.

Іван Сірецький, fakty.cv.ua

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ