Про буковинського предстоятеля Православної церкви України

0
196
Епіфаній (Сергій Думенко)
Загрузка...

Перший предстоятель Православної церкви України і Митрополит Київський і всієї України Епіфаній (Сергій Думенко), якого було обрано на об’єднавчому соборі 15.12.2018 р. у Києві, виріс на Буковині – у с. Стара Жадова Сторожинецького району.

У боротьбі за це почесне право у другому турі він обійшов кандидатури митрополита Вінницького й Барського Симеона з УПЦ МПта єпископа Вишгородського й Подільського Володимира Черпака з УАПЦ.

Отож, саме буковинський очільник об’єднаної (принаймні, офіційно) української православної церкви має отримати Томос від Вселенського патріарха 6.12.2019 р. Процедура надання Томосу розпочнеться 5 січня 2019 р., про що повідомив Епіфаній:

***

Цікаво, що Українську православну церкву Московського патріархату з 2014 року також очолює буковинець – Онуфрій (Орест Березовський, біографія – нижче).

***

Біографія Епіфанія

Митрополи́т Епіфа́ній (в миру Думенко Сергій Петрович; нар. 3 лютого 1979, село Вовкове, Іванівський район, Одеська область, дитинство та шкільні роки пройшли у Чернівецькій області) — митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної церкви України з 15 грудня 2018 року.

Доктор наук з богослів’я, професор, колишній митрополит Переяславський і Білоцерківський Української православної церкви Київського патріархату та намісник патріарха Філарета, ректор та професор кафедри біблійних і філологічних дисциплін Київської православної богословської академії, постійний член Священного синоду та голова Синодального управління у справах духовної освіти УПЦ КП, член Вищої церковної ради УПЦ КП, намісник Свято-Михайлівського Видубицького чоловічого монастиря міста Києва, член Національної спілки журналістів України та Міжнародної федерації журналістів.

Освіта
Дитинство та шкільні роки пройшли в селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області. 1996 року закінчив Старожадівську середню школу І—ІІІ ступенів.

1996 року поступив на навчання в Київську духовну семінарію, яку закінчив 1999 року за першим розрядом. У тому ж 1999 році вступив у Київську духовну академію, яку закінчив у 2003 році. Після успішного захисту кандидатської дисертації на кафедрі церковного права з темою «Формування церковно-канонічних збірників у Донікейський період та їхня характеристика» вченою радою Київської духовної академії присвоєно науковий ступінь кандидата богословських наук.

2006–2007 — стажування в Афінському національному університеті на Філософському факультеті (Греція).

30 серпня 2012 року після успішного захисту докторської дисертації на тему «Вчення Православної Церкви про спасіння в контексті неперервності святоотцівського передання» рішенням спеціалізованої вченої ради Київської православної богословської академії присвоєно науковий ступінь доктора богословських наук.

Служіння
З 1 липня 2003 по 31 грудня 2005 року обіймав посаду секретаря-референта Рівненського єпархіального управління та особистого секретаря митрополита Рівненського і Острозького Даниїла. З 26 серпня 2003 по 31 грудня 2005 року — викладач Рівненської духовної семінарії, а також обіймав посаду старшого помічника інспектора.

2005 року — обіймав посаду прес-секретаря Рівненського єпархіального управління.

У 2003–2005 роках — редактор інтернет-проекту «Рівне Православне» офіційного сайту Рівненської єпархії та член редколегії церковно-релігійної газети «Духовна нива» офіційного друкованого органу Рівненської єпархії.

8 грудня 2005 року прийнятий до Національної спілки журналістів України.

З нового навчального 2007 року прийнятий на посаду викладача Київської православної богословської академії, а також призначений завідувачем кафедри філології цього навчального закладу.

З благословення патріарха Філарета 21 грудня 2007 року архієпископом Переяслав-Хмельницьким Димитрієм у Михайлівському Золотоверхому монастирі пострижений у чернецтво з іменем Епіфаній на честь святителя Епіфанія Кіпрського.

6 січня 2008 року в Свято-Володимирському кафедральному патріаршому соборі міста Києва патріарх Філарет висвятив його в сан ієродиякона, а 20 січня 2008 року в сан ієромонаха.

25 січня 2008 року згідно з Указом призначений секретарем патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

16 березня 2008 року в Неділю Православ’я за Божественною Літургією у Володимирському кафедральному патріаршому соборі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України возведений у сан архімандрита.

20 березня 2008 року призначений намісником Свято-Михайлівського Видубицького чоловічого монастиря міста Києва.

30 травня 2008 року призначений керуючим справами Київської Патріархії.

7 жовтня 2008 року присвоєне звання доцента Київської православної богословської академії.

21 жовтня 2009 року Священним Синодом УПЦ КП (Журнал засідання № 20) обраний на єпископа Вишгородського, вікарія Київської єпархії.

15 листопада 2009 року відбулася архієрейська хіротонія.

Рішенням Священного Синоду УПЦ КП від 27 липня 2010 року призначений ректором Київської православної богословської академії та керуючим Переяслав-Хмельницькою єпархією.

17 березня 2011 року рішенням Священного Синоду призначений головою Редакційного комітету.

17 листопада 2011 року присвоєне вчене звання професора Київської православної богословської академії.

23 січня 2012 року Указом Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета возведений у сан архієпископа.

Рішенням Архієрейського собору УПЦ КП від 28 червня 2013 року возведений у сан митрополита Переяслав-Хмельницького і Білоцерківського та призначений Патріаршим намісником з правами єпархіального архієрея.

Рішенням Священного Синоду УПЦ КП від 13 грудня 2017 року (Журнал засідання №38) має титул митрополит Переяславський і Білоцерківський. 13 грудня 2018 року обраний кандидатом на пост предстоятеля єдиної Української православної церкви.

Митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній — постійний член Священного Синоду УПЦ Київського патріархату.

Перший предстоятель Православної Церкви України

15 грудня 2018 на Об’єднавчому соборі в Софійському соборі був обраний митрополитом Київським і Всієї України, першим главою Православної церкви України.

Йому було доручено полетіти у Стамбул (Константинополь) 6 січня 2019 року до Вселенського Патріарха Варфоломія і отримати з його рук Томос про Автокефалію Української Православної Церкви.

Наукова і громадська діяльність

Митрополит Епіфаній є головою редакційної колегії наукових фахових видань «Труди Київської духовної академії» та «Богословський вісник Київської православної богословської академії», головою спеціалізованої вченої ради із правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук зі спеціальності богослів’я.

У науковому доробку митрополита Епіфанія понад 50 наукових публікацій, зокрема кількох монографій у царині православного богослів’я.

Митрополит Епіфаній є активним церковним і громадським діячем, бере участь у багатьох наукових і просвітницьких заходах, своїм служінням здійснив значний особистий внесок у розвиток вітчизняної духовної освіти і науки та розбудову та зміцнення Української держави.

Погляди
У грудні 2018, після обрання Епіфанія предстоятелем ПЦУ на нього почалась інформаційна атака з неправдивих даних, вирваних із контексту. Для спростування на офіційному сайті Київської єпархії розмістили повідомлення: «Митрополит Епіфаній висловлював ті самі думки, що і у всіх публічних виступах: Українська Церква виступає проти насильства і розпалення ворожнечі, вона відкрита до діалогу; ніякого „захоплення Лаври“ не може бути, а розмови про „захоплення“ мають на меті сіяти напругу в суспільстві. Церква дотримується біблійної позиції, визначаючи одностатеві стосунки як гріх, і цю думку поділяє більшість українського суспільства. Також Церква не втручається у політичний процес та не вказує своїм вірним, яких кандидатів чи партії слід підтримувати.»

Нагороди
Орден «За заслуги» II ст. (1 грудня 2015) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю
Орден «За заслуги» III ст. (22 липня 2008) — за вагомий особистий внесок у розвиток духовності в Україні, багаторічну плідну церковну діяльність та з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі
Нагороджений грамотою Кабінету Міністрів України, подякою Прем’єр-міністра України, грамотою Верховної Ради України, відзнаками Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, командування сухопутних військ України, відзнаками Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова та «Українського народного посольства».
Удостоєний церковних нагород: ордена святого апостола і євангеліста Іоана Богослова, ордена святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня, ордена святого архістратига Божого Михаїла, ордена Святого Хреста Чорногорської Православної Церкви.

Використані дані uk.wikipedia.org.

***

Онуфрій (Орест Володимирович Березовський; нар. 5 листопада 1944, c. Коритне, Вижницький район, Чернівецька область, Українська РСР) — український церковний діяч. Митрополит Київський і всієї України за версією Російської православної церкви, предстоятель колишньої УПЦ МП з 17 серпня 2014. Постійний член Священного синоду РПЦ, правлячий архієрей Київської єпархії РПЦ.

Ім’я Онуфрія поминається в усіх храмах УПЦ МП після імені Московського патріарха
Життєпис
Народився 5 листопада 1944 в с. Коритне (нині Вижницького району) Чернівецької області, будучи третьою дитиною у сім’ї місцевого священика (старші брати — Віктор та Іван, молодша сестра — Ліда).

Рід Березовських має давньоруське (давньоукраїнське) шляхетське походження, належав до гербу Сас, відомий з часів Королівства Русі Березовським належали соляні копальні в давньоруському селі Березів, де існував василіянський монастир ще до 1241 року.

Сім’я жила в малій дерев’яній хатині з двох кімнат на околиці села. Сусіди згадують, що Березовські були дещо заможнішими за інших. Для прикладу, їхня хата була покрита бляхою, коли в решти людей — соломою. Батьків Ореста, бабу Юлю та отця Володимира у селі згадують як надзвичайно добрих людей. «Може, вони й могли придбати собі краще помешкання, бо вшістьох у малій хатині було, звичайно, тісно. Але батьки Ореста ніколи не дбали про матеріальне. Та навіть більше, дуже часто Березовські допомагали іншим грошима, харчами. Тож усі знали, що це — добрі люди». Орест у дитинстві щодня пас корову, допомагав на городі, а у школі був веселуном і бешкетником, при цьому вчився на відмінно. Щороку на різдвяні свята ходив колядувати.

Після закінчення середньої школи (1961) навчався в Чернівецькому технічному училищі. З 1964 розпочав трудову діяльність у будівельних організаціях Чернівців.

1966 р. вступив на загальнотехнічний факультет Чернівецького університету.

Для усієї родини та й селян шоком став священницький вибір Ореста. «Ніхто у Коритному й подумати не міг, що цей веселун колись стане священнослужителем… У селі розповідають, що в юності у майбутнього отця сталася трагедія в особистому житті: мовляв, кохана дівчина чи то покинула його, чи вийшла заміж за іншого — Орест про це не розповідав нікому. Буцімто саме після цього він і вирішив присвятити життя Церкві».

1969 року після закінчення третього курсу університету Орест був зарахований на другий курс Московської духовної семінарії, яку закінчив у 1972. Того ж року вступив до Московської духовної академії, яку закінчив 1988 зі ступенем кандидата богослов’я.

З решти сім’ї Березовських священиком став тільки брат Іван (хоча спершу шоферував у колгоспі). Сестра Лідія працювала на сувенірній фабриці, а брат Віктор — на заводі у Чернівцях.

Родинна хата Березовських, куди навіть будучи архієреєм, часто навідувався тепер уже владика Онуфрій (Орест), і далі заселена. Тут живе сім’я одного з племінників. «У села Онуфрій завжди приїжджає з хором. Служить панахиду, читає проповіді. А після цього ми накриваємо для гостей стіл. Владика дуже любить кулешу і білий борщ — такий, як колись варила його мама, баба Юля. Він їсть тільки прості домашні страви, тому вгодити йому нескладно», — каже Марія Березовська, дружина племінника.

Іноцтво
Ще будучи семінаристом, у 1970 став послушником Троїце-Сергієвої Лаври де, паралельно з навчанням, пізнавав тонкощі чернечого життя, ніс різного роду послух — співав на кліросі, стояв за свічником, був келейником намісника.

18 березня 1971 як послушник прийняв чернечий постриг з ім’ям Онуфрій на честь Прп. Онуфрія Великого. 20 червня того ж року був висвячений у ієродиякона. А 29 травня 1972 — рукоположений в ієромонаха.

У 1980 возведено в сан ігумена.

28 серпня 1984 призначений настоятелем «Спасо-Преображенського храму» Афонського представництва в селі Лукино (станція «Передєлкіно» Московської області).

З 28 червня 1985 — благочинний Троїце-Сергієвої лаври.

На Різдво 1986 возведений у сан архімандрита. А з 1988 став намісником Свято-Успенської Почаївської Лаври, де прослужив до листопада 1990.

Архієрейське служіння
Постановою Священного Синоду Української Православної Церкви від 24 листопада 1990 призначений єпископом Чернівецьким і Буковинським. 9 грудня 1990 у Володимирському соборі хіротонісано в єпископа Чернівецького і Буковинського.

23 січня 1992 відмовився підписати звернення архієрейської наради Української Православної Церкви до патріарха Московського і всієї Русі Алексія II про прохання пришвидшити процес розгляду документів Собору УПЦ (який проходив 1-3 листопада 1991[11] на якому Онуфрій підтримав автокефалію, поставив підпис в зверненні до РПЦ про надання Церкві України автокефалії про надання автокефалії Церкві в Україні.

23 січня 1992 переведений митрополитом Філаретом на Івано-Франківську кафедру. 7 квітня 1992 відновлений на Чернівецькій кафедрі.

27-28 травня 1992 взяв участь у Харківському Соборі Української Православної Церкви, зайнявши, разом із більшістю архієреїв, безкомпромісну позицію щодо позбавленого влади на соборі Філарета.

28 липня 1994 возведений у сан архієпископа, став Головою синодальної канонічної комісії, постійним членом Священного синоду УПЦ МП.

22 листопада 2000 зведений у сан митрополита.

14 грудня 2007 Священний синод УПЦ МП призначив митрополита Онуфрія головою Церковного суду Української Православної Церкви.

24 лютого 2014 Священним Синодом УПЦ таємним голосуванням обраний на посаду місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри, оскільки стан фізичного здоров’я Блаженнішого Митрополита Володимира унеможливив виконання обов’язків Предстоятеля Української Православної Церкви.

13 серпня 2014 обраний новим Предстоятелем УПЦ МП. Предстоятеля вибрали з 74 кандидатів таємним голосуванням у два тури. Інтронізація відбулася 17 серпня 2014.

Діяльність архієрея
Будучи ідейним прихильником єдності УПЦ МП з Московським патріархатом не лише інституційно, але й ідеологічно, єпископ Онуфрій 23 січня 1992 року відмовився підписувати звернення архієреїв УПЦ до Алексія про прохання пришвидшити процес розгляду документів Собору УПЦ про надання автокефалії українській церкві.

27-28 травня 1992 брав активну участь у Харківському соборі, на якому митрополит УПЦ КП Філарет (Денисенко) був усунутий з посади.

Прихильність до РПЦ не завадила владиці Онуфрію ще в 1990-их (за десятиріччя до налагодження стосунків між РПЦ та РПЦЗ) підтримувати дружні стосунки з Першоієрархом РПЦЗ Лавром (Шкурлою)[ru].

Митрополит Онуфрій не є публічною особою і не займається політичною діяльністю. Маючи 40-річний чернечий досвід, він дуже критично ставиться до «номінального чернецтва» задля отримання архієрейського сану чи намісництва. Попри це, владика залишається апологетом потреби вирішення питання «української церкви» у суворій відповідності до церковних канонів.

Чернівецько-Буковинська єпархія УПЦ МП є проблемною з огляду на постійні намагання РумПЦ поширити свою діяльність на «румуномовні парафії» Чернівецької області. Згідно з канонами, на одній території не повинно бути двох церковних юрисдикцій. Але Північна Буковина колись (1918–1940 та 1941–1944) тимчасово належала до юрисдикції румунської церкви. На цій підставі остання вважала за можливе повернути свій вплив на ці українські території. Водночас, УПЦ МП виступила з категоричним протестом проти таких планів, наполягаючи на безпідставності й недружності подібних кроків. В свою чергу Митрополит Онуфрій, з огляду на беззаперечний авторитет як у регіоні так і в православному світі в цілому, зумів ефективно протидіяти цим намірам та нівелювати усі спроби Румунської Православної Церкви реально відтворити свої структури на цій українській території.

22 листопада 2007 року Онуфрій (Березовський) був учасником переговорів з архієреями РумПЦ, що відбувалися у Троянському монастирі, на яких було вирішено кілька проблемних питань щодо експансії румунської церкви на територію України та Молдови.

15 грудня 2018 року в результаті створення автокефальної Православної церкви України Онуфрій (Березовський) втратив легітимність титулу Митрополита Київського і всієї України з точки зору Константипольської Православної Церкви. Натомість Російська Православна Церква і надалі визнає за ним право на цей титул.

Праці
«Пастирське служіння преподобного Іова, ігумена Почаївського»
Акафіст Боянській іконі Божої Матері

Політична позиція
Митрополит Онуфрій неодноразово був помічений в суперечливих оцінках подій української історії та сьогодення[16]. Так, ще у листопаді 2008 року Онуфрій публічно заявив, що 1930-х роках український народ «заслужив» на Голодомор: «Голодомор — это было вразумление, усмирение со стороны Господа нашей гордыни».

30 листопада 2014 року на молебні перед Михайлівським Собором Патріарх Філарет виклав відому (тотожну) позицію УПЦ КП: «У Біблії написано, що без волі Божої волос не впаде з голови людини. Отже, якщо Бог попустив в Україні Голодомори, чи зараз війну на Сході, то це Він вразумляє нас, щоб ми усвідомили свої гріхи та позбавилися їх».

У контексті війни на Сході України Онуфрій називає терористів «ополченцами», натомість Україну розглядає як «буферну зону» між Сходом і Заходом.

Президент Петро Порошенко висловив підтримку митрополиту: «Я дуже радію, що одразу після обрання Ви висловили тверде переконання продовжувати пошук миру, злагоди та об’єднання, якого сьогодні конче потребує Україна. Як і Церква потребує діалогу єднання»; «Ми молимося, щоб Церква вистояла і принесла мир, милосердя і християнські цінності на нашу землю. Держава і я, як Президент, є надійною опорою у Вашій Божій справі. І мої очі, і моє серце, і двері завжди будуть відкритими для Вас».

8 травня 2015 року на урочистому засіданні Верховної Ради України, присвяченому 70-й річниці перемоги над нацизмом в Європі, коли президент Петро Порошенко зачитував прізвища 21 бійця, котрі за участь в АТО отримали звання Героя України, (серед них 10 — посмертно), представники УПЦ МП на чолі з її предстоятелем Онуфрієм демонстративно продовжували сидіти, хоч всі присутні, навіть запрошені на засідання іноземні гості, встали і привітали військовиків аплодисментами. Пізніше Онуфрій пояснив свої дії в ВРУ не як «знак неповаги до героїв України», а на «знак протесту проти війни як явища».

У вересні 2018 року був включений до бази Миротворця як агент впливу РПЦ і противник створення незалежної помісної Церкви в Україні. На це відреагував глава прес-служби УПЦ МП Василь Анісімов: «Наша демократична, страшно європейська країна реанімує у себе самі бридкі і злочинні діяння тоталітаризму».

Нагороди
Орден Дружби (РФ, 11 липня 2013) — за великий внесок у розвиток дружніх відносин між народами і зміцнення духовних традицій (Указ Путіна від 11.07.2013 р № 619)
Орден преподобного Сергія Радонезького I ступеня(РПЦ), 23 жовтня 2014 в Росії нагородив його Московський Патріарх Кирил (Гундяєв).
Орден святителя Іннокентія, митрополита Московського і Коломенського[ru], ІІ ступеню (2003) АПЦ — за подвижницьку працю із розвитку православ’я на Буковині
наперсний хрест (1973)

Офіційне титулування
Як керівника релігійної організації УПЦ МП його попереджено Константинопольською Православною Церквою, що після 15 грудня 2018 року, виборів предстоятеля Української церкви, представники Московської Патріархії не зможуть еклезіологічно й канонічно носити титул митрополита Київського, що використовують вони зараз, порушуючи умови офіційних документів 1686 року.

Аналогічна ситуація двох Митрополитів Київських вже була в історії: «Протягом XIV—XV ст. єдина Київська Митрополія відповідно до державного поділу кілька разів розділалася на Київську і Московську частини, на чолі яких стояли окремі митрополити. Київська Митрополія перебувала у складі Константинопольської Матері-Церкви до 1686 року, коли вона не за приписами канонічних правил, а насильством і підкупом була приєднана до Московського Патріархату». (Історико-канонічна декларація УПЦ КП, 2007; с. 35).

На цей час, згідно з законодавством України, у Міністерстві юстиції зареєстрована Українська Православна Церква, предстоятель якої, згідно Статуту, має титул Митрополит Київський. Тобто, за законами України у перехідний період одночасно щонайменше два православних архієрея мають титул Митрополит Київський; крім них, цей же титул має Патріарх Святослав (УГКЦ). Так само, з 1992 року за законами України одночасно два православних архієрея можуть мати титул митрополит (чи архієпископ) Сумський та Охтирський, тощо.

Використані дані uk.wikipedia.org.

***

А тут трішки про Філарета, який відіграв теж важливу роль у тому, що Україна отримала Томос. Але…

«Випускник Московської духовної семінарії Російської православної церкви. 1950 року прийняв чернецтво. Єпископ Лузький (1962), Віденський і Австрійський (1962–1964), Дмитровський (1964–1966); митрополит Київський і Галицький, екзарх України Російської православної церкви (1966–1990). Після смерті московського патріарха Пимена в 1990 році став місцеблюстителем московського патріаршого престолу. Був одним із кандидатів на нового патріарха, але вибори програв. Ініціював перейменування Українського екзархату РПЦ на Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ МП), залишився її митрополитом (1990–1992)»…

***

***

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ