Уродженка Буковини – найстарша жінка України (відео)

У монастирі на Житомирщині живе найстарша жінка і водночас найстарша схимонахиня України. Матушка Іоанна днями відзначила своє 107-річчя.

Мало кому з наших сучасників поталанило почути від очевидців як, до прикладу, розпочалася Перша світова війна. Де ж уже свідків тих подій знайти? Хтось одразу категорично заперечить, мовляв, давно то було і спогади людей бережуть хіба що архівні документи та щоденники. Кореспондентові Укрінформу вдалося поспілкуватися з жінкою, яка поділилися своїми дитячими згадками про початок війни у 1914 році.

107-літня схимонахиня Іонна проживає у Жіночому ставропігійному монастирі на честь Афонської ікони Божої матері в урочищі Кип’яче Малинського району на Житомирщині.

Загрузка...

«Я була малою. Пішла до дітей гратися. У церкві почали дзвонити дзвони, а по дорозі йшли дві жінки. Одна каже, що ж це сталося, а друга їй відповідає, що почалася війна. Я прийшла до хати, всі двері відчинені, вдома нікого немає і не пам’ятаю, що було далі. Мені тоді було 3 роки», – пригадала довгожителька.

2000 ІСУСОВИХ МОЛИТОВ, ЩОБ ДОПОМОГТИ

Марія Дмитрівна Мороз у миру, а нині – схимонахиня Іоанна, народилася в селі Малий Кучурів Заставнівського району Чернівецької області 25 березня 1911 року. Коли розпочалася війна, її батька забрали до війська, а вона разом із мамою жила в дідуся та бабусі. Сім’я була релігійною, тому й дівчинку привчили до щирої молитви

Доля підготувала жінці чимало випробувань. Спочатку арештували її чоловіка, а потім Марію Дмитрівну з донькою та сином відправили у заслання. Про ті події схимонахиня розповідає: «Чоловік за Україну пішов у тюрму, а мене з дітьми забрали на Урал. У лісі 40 градусів морозу. Там було багато дітей. Ми голодні були. Старі повмирали…».

Майже 20 років Марія Дмитрівна жила далеко за межами України, а потім повернулася додому й оселилася у Чернівцях. Допомагала доньці по господарству і виховувала онуків, а коли з віком почала втрачати сили, вирішила присвятити своє життя Богові.

Донька схимонахині 78-річна Євгенія Барановська каже: «Мама постійно молилася за дітей та онуків, щонеділі ходила до церкви. Як їй стало важко ходити, не могла вже допомагати в городі, то сказала, тепер, діти, можу допомогти вам лиш тим, що буду молитися. Вона вимолила собі такого внука…».

Онук найстаршої жінки України став священиком. Нині отець Роман Барановський настоятель храму святителя Михаїла, першого митрополита Київського на території центральної клінічної лікарні міста Києва та благочинний лікарняних храмів столиці. Саме він узявся за відродження монастиря в урочищі Кип’яче. Святиня постала на місці розстрілів у радянські часи насельників чоловічого монастиря на честь Казанської ікони Божої Матері, який свого часу заснували афонські ченці.

Марія Мороз у 99 років стала інокинею. Потім отець Роман забрав її у жіночий монастир у Кип’ячому, де вона прийняла постриг у монахині, а згодом – у схимонахині.

«Все життя вона молилася і без молитви не починала й не закінчувала день. Навіть у ті страшні часи, коли про Бога не можна було згадувати, вона ходила сповідатися і причащатися. Схимонахиня багато страждала за віру і за Україну. Ті роки, коли вона не мала щастя, їй повернулися. Дякуючи молитві, вона живе. Треба ж, аби хтось за нас усіх молився. Якщо виникає проблема чи потрібно вирішити якесь питання, прошу, щоб вона помолилася і схимонахиня молиться по 1000-2000 Ісусових молитов. У неї дуже сильна молитва. Вона годинами повторює: «Господи, Ісусе Христе, сине Божий, помилуй нас», – ділиться онук Іоанни.

У монастирі стверджують, що нині схимонахиня Іоанна найстаріша жінка України. Нещодавно вона успішно перенесла операцію з видалення катаракти і зафіксувала ще один рекорд. У Житомирській обласній клінічній лікарні ім. Гербачевського – це перший випадок, коли пацієнтці у такому поважному віці провели оперативне втручання на очах.

На запитання, у чому ж криється секрет довголіття, схимонахиня Іоанна спокійно і врівноважено відповідає: «Не знаю… Так Бог мене благословив. Я все своє життя молюся».

Євгенія Барановська з цього приводу додає: «Вона пережила голодовку, нас виселили на Урал, там не було що їсти, давали нам хліб із половою. А взагалі треба менше їсти м’яса, харчуватися в міру і праця – робити й робити. Не лежати. Мама весь час ходила. Як ви тільки сядете, то вже й так будете сидіти і не встанете».

ХРАНИТЕЛЬКА РОДУ

День народження схимонахині Іоанни збігся із престольним святом обителі на честь Похвали Пресвятої Богородиці. До монастиря з’їхалися паломники з багатьох областей України та ще й ціла делегація родичів Марії Мороз із Буковини.

У схимонахині є велика родина у селах Васловівці та Малий Кучурів у Заставнівському районі. Про своячку, яка присвятила своє життя служінню Богу, земляки дізналися із засобів масової інформації. Кажуть, що день народження схимонахині – це гарний привід, аби зібрати разом усіх родичів, які бачаться рідко.

Племінник іменинниці Василь Гупко приїхав із Києва і не приховує, що пишається такою довгожителькою у своєму роду: «Це дуже розумна й поважна жінка. Відчуваю гордість, що наша родичка найстарша в Україні, і що в роду є така достойна людина, яка його представляє. Вона все життя жила з молитвою. Так нас виховували, що з дитинства ми ходили в церкву, малими вміли молилися. Тоді люди досить глибоко тримали Бога в серці й намагалися нам це привити. От і наша Марія Дмитрівна передала цю віру дітям і внукам».

Серед багатьох людей, які вишикувалися в чергу з квітами та подарунками, аби привітати уродинницю зі святом, була і її 77-річна похресниця.

«Дав Бог, що я ще дожила до такого віку, аби побачити свою хрещену. Якби не було в газеті написано, то ми й не знали б що вона досі жива і здорова. Будемо просити, щоб вона за нас молилася і маємо надію ще зустрітися з нею у цій святій обителі», – з хвилюванням ділиться емоціями жінка.

Рідні впевненні, що схимонахиня Іоанна опинилася в монастирі на іншому кінці України за покликанням свого серця.

САД БОЖОЇ МАТЕРІ З ЖИВОЮ ВОДОЮ

Жіночий ставропігійний монастир на честь Афонської ікони Божої Матері в урочищі Кип’яче ще називають «жіночим Афоном». Він розташований серед тихого соснового лісу й оточений річкою Ірша. Зараз там проживає 80 інокинь та монахинь, а також до 20 послушниць у самій обителі та скитах.

У монастирі зберігаються частинка Животворящого Хреста Господнього, частинка поясу Пресвятої Богородиці, Ковчег із частинками мощів 24-х афонських старців (ієросхимонаха Пантелеймона з братією), Псалтир від ігумена Свято-Пантелеймонівського афонського монастиря архімандрита Ієремії, мощі святих мучеників Сєвєри та Євгенії, частинки мощів святих Римських мучеників, великі частини мощів (гомілки) святих безсрібників і цілителів Косьми і Даміана Римських, частини мощів святих Мучеників Кипріяна та Устини.

Черниці прокидаються о 3-й ранку, йдуть на молитву, а потім працюють, адже монастир має своє господарство. Як кажуть в обителі, спочатку встають ченці, а потім птахи.

Настоятелька монастиря ігуменія Катерина розповідає: «Монастир – це наша обитель, яку ми любимо, і де присвятили себе Богові. Що б монах не робив, у нього на вустах завжди молитва. Кожна матушка має свій послух, до якого ставиться дуже відповідально і трепетно, вкладаючи свою душу і любов, тому й у нас так гарно. Монастир – це сад Божої матері».

Жіночий монастир у Кип’ячому славиться ще й своїм цілющим джерелом, у воді якого можна скупатися. Вода в купіль витікає з-під вівтаря Храму святих великомучеників Кипріяна й Устини. Паломники розповідають, що багато недуг зникає після купання у цій живій воді.

«У серпні 2017 року, ми вперше приїхали у Кип’яче. В жовтні мені стало зле, звернулася до лікарів і вони діагностували у мене дві пухлини. Я уповала тільки на Бога і 14 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, зцілилася у цьому джерелі. А 16 жовтня поїхала до лікарів, і вони сказали, що пухлини зникли», – ділиться Наталія з Рівненщини.

Олена Бачинська з Києва стверджує, що після купання у кип’яченській воді почала ходити: «У мене відмовили ноги, і лікарі нічого не могли виявити. Приїхала сюди і таки наважилася на купання. Окунулася, а тепер бігаю по монастирю, допомагаю». Жінка каже, що це не перший випадок, коли вона знаходила порятунок в обителі. Свого часу в неї виникли серйозні проблеми із 12-річною донькою. Наставниця монастиря порадила їй щиро молитися і дівчину вдалося врятувати. Тепер її 22-річна донька одна із черниць у Кип’ячому.

За словами отця Романа, вода з джерела справді володіє лікувальними властивостями і спроможна творити дива. Вона збагачена сріблом, має трішки солодкий смак і не псується впродовж тривалого часу.

«Київський інститут води зробив аналіз і ствердив, що вода з джерела має повний набір мікроелементів, які цінні для людського організму. Запам’ятайте, люди добрі, що по Біблії живою називається лише та вода, що тече, тобто, джерельна… У цей монастир приходять люди, які постраждали від екстрасенсів, цілителів, різних маніпуляторів, і в них як полуда з очей зникає. Крім того, у храмі біля джерела на мощах святих Мучеників Кипріяна та Устини освячують зібрані у лісі трави».

Охочих скупатися у цілющій воді вистачає у будь-яку пору року. До того ж, паломники можуть набрати зі собою додому і живої води з джерела.

Перед нашим від’їздом із «жіночого Афону» сихимонахиня Іоанна на прощання благословила журналістів словами: «Нехай їх Бог благословить і я благословляю. Най беруть мої роки і най жиють стільки, як я, і не слабують».

Звичайно, такі зворушливі мудрі слова додають оптимізму. Мені особисто відразу пригадується одне з останніх досліджень нідерландських учених з університету міста Тілбург. Торік науковці визначили максимально можливу тривалість життя людини. За їх версією, жінки можуть дожити до 115 років, а чоловіки – до 114. Що ж, дай Боже, усім нам мудрості, терпіння та сил прожити довге життя, наповнюючи світ добрими справами.

Ірина Чириця, Житомир – Кип’яче, ukrinform.ua