Влада – «дзеркало народу»? Владу ж ніби народ і вибирає, вірно? Значить такої влади і заслуговуємо, яку обрали… Здавалося б, виглядає аксіомою, якби не деякі «але»…
Головне «але», напевно, – це виборча система. У нас все вше влаштовано так, що справді чесні, порядні люди реально не можуть потрапити на ті владні висоти, де вони реально можуть впливати кардинально на ситуацію. Реально порядних (у повному розумінні цього слова) у владі дуже мало. І вони потрапляють туди або випадково, або їх туди свідомо пускають «не дуже порядні» (які все контролюють), – аби показати, що «й порядні є у владі». Аби мати ті посади або владний статус, які дозволяють «вирішувати долю країни, регіонів, міст, галузей, сфер діяльності», треба мати великі кошти, а щоби заробляти великі кошти, як правило, треба мати згаданий владний вплив, або статус. І коло фактично замкнулось…
Відповідно, якщо в наших реаліях визнавати вислів «Кожен народ має саме ту владу, яку і заслуговує» за аксіому, тоді претензії собі народ може на даний час висловити лише в тому, що народ не організовує і не здійснює реальний переворот – із зміною СИСТЕМИ з антинародної на пронародну… Хоча реалізувати це надзвичайно складно, бо й на це потрібні ресурси, а вони сконцентровані відомо в чиїх руках…
Цікавий філософський матерал на цю тему (автор – Ігор Кріль).
Кожен народ має саме ту владу, яку і заслуговує?
Для мене цей вислів давно вже є тією істиною, що стала аксіомою. Але, коли під час одної із дискусій на ФБ виникла потреба це довести, вирішив для себе спробувати. Ось що з цього вийшло…
Отже, кожен народ має саме ту владу, яку і заслуговує… Це сказав Жозе де Местр у 1811 році. Чому це так?
ДУША ЛЮДИНИ – ЦЕ НАШ НАСТРІЙ
Система Всесвіту – суцільний організм, подібний до людини. Вона складається з планет, людей, рослин, тварин, предметів, явищ… Все це також системи, сформовані з своїх ще менших складових. Вони аналогічним чином поділяються аж до найменших, самодостатніх, але вже неділимих елементів Всесвіту, якими є молекули.
Тобто, Всесвіт – це величезна Надсистема, яка складається з аналогічних надсистем.
————
Людина – також надсистема. І ми, як Всесвіт, є організмом, що складається із безлічі своїх частин. Допоки всі вони виконують природні функції, ми є здорові та самодостатні, що й дозволяє нам нормально почуватися в житті.
Аналогічна ситуація й у Всесвіті. Так само, як і наше самопочуття є невіддільне від функціональності людського організму, так стан всього вселенського надорганізму повністю залежний від діяльності та стану всіх його частин. Й найперше від людей, адже, життя людини цілісне, взаємозв’язане та неподільне з Всесвітом, частиною якого всі ми є.
Людина – сплав людського духа й тіла, що цілісно поєднані душею. Дух є тим уособленням вселенського надорганізму, яке знаходиться у кожному з нас і поєднує людину з Всесвітом.
————
Дух – еталон людської сутності. Він проявляється назовні в нашій совісті. Це, ніби, оберіг людський, закладений у всіх нас Надсистемою для попередження про неприємності в житті. Як ідеальний контролер, він помагає людям у житті розпізнавати, що справді є добром, а що є злом, що варто здійснювати, а чого не слід вчиняти взагалі.
Це, ніби внутрішня складова віри. Вона людині дана Богом, щоб ми могли завжди лишатися людьми.
Душа ж людська – це своєрідний індикатор нашої діяльності, оскільки, саме у душі відображаються реальні результати звірки кожного людського вчинку на відповідність нашому людському еталону. У випадку узгодженості їх душа наповнюється позитивом, що виливається в покращення людського настрою.
І навпаки, душа закутується в негатив, коли людина чинить зло.
Наповненість душі формує своєрідний фільтр, що пропускає (чи не пропускає) до свідомості наш голос совісті. Коли душа є чиста, ми з легкістю, інтуітивно чуємо усе, що промовляє совість. І навпаки, цей голос є закритим або ж спотвореним душею, коли вона перенасичена енергетичним негативом.
І накінець, при всій важливості та невичерпності душі та духа, лиш наше тіло ставить крапку у людській будові, оскільки, лиш воно вміщає все, що люди набувають у житті з народження. Окрім всіх видимих складових, це також те, чим повниться наш інтелект: склад розуму, емоцій, почутів, а також зовнішня складова віри, сформована релігією, досвідом й знанням.
————
Усе це випливає з істин, що у священних текстах нам принесені з минулого.
Біблія, Коран, Авеста – це базові системи виключно глибокої інформативності, які несуть всім нам знання про Бога, світ, людину, зміст нашого життя.
Відчуття цих безперечних істин, застосування їх в житті дає можливість кожному із нас змінитися і разом з цим змінити у відношенні до себе весь оточуючий світ… Зробити світ комфортнішим собі – чи це не мрія більшості із нас? Й чи це не саме УКРАЇНСЬКА МРІЯ? Адже життя, якого ми всі прагнемо – це, перш за все, комфорт – як у матеріальних устремліннях, так і в устремліннях нашої душі.
Щоб досягнути цей комфорт, достатньо лиш змінитись особисто, ставши комфортнішим для світу. Тоді і він ставатиме таким для нас.
Це також безперечна істина.
————
Й найцікавіше – з цієї істини і випливає роль й призначення людини в Надсистемі, адже, впродовж свого життя, як справжній генереатор, що живиться потенціалом нашої Землі, ми є покликані генерувати Всесвіту його енергетичний позитив.
Унікальний світ природи й більшість з того, що є творінням рук людських: красива квітка, милозвучна пісня, відверта радість дітлахів та щира посмішка від незнайомця, чудовий запах неповторного вина й смачної їжі – все це дано Творцем, щоб ми могли, згенерувати в собі добрий настрій і ним наповнити вселенський надорганізм.
Усе земне ми споживаєм тілом, а енергетика йде з нашої душі.
————
Наш особистий настрій (наша енергетика) – це стан душі в конкретну мить. Він змінюється разом з тим, що ми подумали, сказали чи здійснили. Адже думки, слова та справи – усе це вчинки, а їхній результат – це енергетика, що появляється в людині у відповідності до звірки вчинку з еталоном нашої людської сутності, який у всіх людей один.
Душа людини, як в комора. Вона збирає наш енергетичний позитив: пристойні вчинки цю комору наповняють, а особисте зло – спустошує.
Насправді, душа наповнюється позитивом, коли ми творимо добро. І навпаки, вона закутується в негатив, коли в людини появляються нав’язливі бажання влади, слави, задоволень та багатств, що неспівставні з особистими ресурсами: фізичним станом, досвідом, знаннями й статком. Зацикленість на особистому породжує найнебезпечніші гріхи – гординю, страх, брехню, які стають причиною негідних вчинків та, водночас, провісником образ, розчарування, ненависті, гніву та бажання зла.
Наповнившись цим негативом, ми піддаємось владі зла і здійснюєм ще більш негідні вчинки, ще більш пригнічуєм себе.
Так ми псуємо власну енергетику й передаємо весь цей бруд у Всесвіт.
————
Відомо, що організм людини через систему обміну та саморегуляції підтримує усі свої клітини, які виконують потрібні організму функції. Натомість ті з клітин, які зациклені на задоволенні лише своїх потреб і поступають всупереч потреб самого організму, стають шкідливими та непотрібними йому, а через те ним відторгаються та з часом відмирають.
На місці скупчення відторгнутих клітин зростають ракові пухлини, що поступово знищують наш організм, з’їдаючи його із середини.
Поява цих клітин є наслідком діяльності людини та реакції на цю діяльність Надсистеми. Адже з людиною у Всесвіті все відбувається аналогічно, як і з клітинами людського організму, оскільки Всесвіт – також організм, наділений своїми механізмами для саморегуляції та самозахисту.
Якщо хтось із людей свідомо/несвідомо, але не ставить за мету служіння Надсистемі й, натомість, зациклившись на особистому, несе у Всесвіт негатив, то починає відторгатись – в його житті з’являються хвороби, неприємності та інші негаразди.
————
Коли ж людина сповнена енергетичним позитивом, тобто хорошим настроєм, коли із задоволенням та радістю вона сприймає все, що їй даровано життям, та без агресії долає негаразди, то їй сприяє ще й Надсистема. Життя таких людей постійно сповнене подіями, які ведуть до втілення їх особистих прагнень й здійснення їхніх бажань.
Ми в більшості своїй вважаєм це удачею. Але насправді, це Надсистема демонструє нам свою прихильність та Любов за наше устремління в здійсненні своєї ролі та призначення.
Якщо комусь в це важко віриться, то уявіть себе засновником, тобто, творцем і в той же час директором на фірмі й дайте відповідь на нескладне питання: «Кому зі всіх своїх підлеглих ви сприятимете більше: тим, хто не спішить перетрудитись або ж працює аби як, чи швидше тим, хто вчасно, добросовісно виконує прямі обов’язки, сприяючи як фірмі, так особисто вам в досягненні мети?».
Так і у Всесвіті. У ньому діють ті ж закони. І він сприяє тим, хто добросовісно виконує свої прямі обов’язки.
Подібно банківським відсоткам, що нараховуються у пропорції на залишок грошей на особистому рахунку, любов Творця в пропорції до залишку людського позитиву у душі наповнює удачею життя людини на Землі.
————
Любов’ю на любов – так повертається нам те, що ми від себе віддаємо. Але вертається у цілковито іншій, у більш життєво необхідній енергетичній формі, адже, любов Творця для нашої людської сутності є саме тим живильним енергетичним позитивом, якого на Землі ми не знайдемо.
Подібно батьківській любові, вона направлена на все земне однаково. Любов Творця ані посилюється, ані слабшає. Це тільки ми, в зв’язку із станом власної душі, її по-різному до себе допускаємо і, відповідно цьому відчуваємо.
Це відчуття з’являється лише тоді, коли не словах, а власною діяльністю ми демонструємо свою любов до нашої першопричини, коли живемо добрим настроєм, коли не тліємо нутром, а загораємось в душі й, подібно сонцю, своїми справами стаєм обігрівати все навколо… Саме в такий момент ми відкриваєм шлях Любові, яку Творець, як люблячий нас батько, дарує своїм дітям.
Його Любов – це енергетика, яка дає нам силу неземну. Лише із нею ми досягаєм щастя у житті.
Душа спільноти
Душа людини є частиною душі спільноти, у середовищі якої перебуває ця людина.
Енергетика всіх жителів Землі – це не що інше, як душа земного людства, а сукупний настрій громадян держави – душа народу (нації).
Громаду міста чи села, поєднує душа громади. Аналогічно можем говорити про команду, колектив, сім’ю, а також про спільноту, яка знаходиться на стадіоні, у театрі, в літаку.
Душа спільноти – це спільна енергетика людей, пов’язаних своєю особистою належністю. Вона, ніби, ширяє над спільнотою і позитивом власної сукупної комори притягує сприяння Надсистеми.
————
Коли ж у середовищі її з’являється немало тих, хто відмовляється служити Надсистемі, а діє всупереч потреб вселенського надорганізму, то їхнє накопичення, подібно «раковим пухлинам», несе загрозу Всесвіту.
І тут також вступає в дію самозахист: цю територію вражають пошесті, нещастя, епідемії та інші катаклізми, включаючи появу та прихід до влади явища вони.
Таким є попередження спільноті про неприроднє ставлення людей до особистого життя. Воно покликане, щоб спонукати до прозріння, до пошуку причини власних негараздів, перш за все, в собі й до особистих дій, що змінюють усе й ведуть до кращого.
Інакше всіх очікують ще більш складні випробування.
І навпаки. Коли спільнота сповнена людьми, в яких мета життя – Любов, якщо її критична маса власною діяльністю насправді прагне даної мети, то ця спільнота житиме в сприянні з боку Надсистеми. І, перш за все, в процесі формування влади.
А через те, який народ, така і влада… Вона ж не з космосу нам падає, а виростає саме з нас.
***
https://youtu.be/Ecd6z_VdkCc
***
Найкращі брехуни обіймають найкращі посади… (відео)
***
