Скандал із звільненням (чи непризначенням) Олександра Боровика з посади першого заступника міністра економічного розвитку і торгівлі України став однією з головних подій минулого тижня в українському політикумі.
Декілька політичних ток-шоу вже поспішили провести передачі з приводу цього кадрового рішення і думки, як експертів, так і глядачів, розділилися. Одні кажуть, що це чудовий піар – мовляв, хто знав до того цього Боровика (мер Чернівців під таким «соусом» поширював у соціальній мережі відповідний матеріал), а інші стали на захист прогресивного юриста.
Та для нас, чернівчан, цікава ця історія тим, що непересічні українці у коментарях до події згадали Чернівці, тим самим, мимоволі, зробивши рекламу нашому «Маленькому Відню» (чи «Маленькому Парижу») і конкретно національному університету. Так досить відомий український журналіст, публіцист, історик, головний редактор Інтернет-видання «Історична правда» однойменного тележурналу на каналі ZIK і проекту «Владометр» Вахтанг Кіпіані прокоментував у соцмережі ситуацію із Боровиком так: “Випускник Чернівецького університету відчуває класову ненависть до випускника Гарварду. Це я вам як випускник Миколаївського педінституту авторитетно кажу”. Цей досить жартівливий пост викликав море коментарів, в яких люди відгукувались про столицю Буковини і про ЧНУ. Наголошуючи на красі центрального корпусу і міста в цілому. Наша землячка – нардеп Оксана Продан віджартувалась, що вона теж, як випускник ЧНУ, не відчуває класової ненависті.
Трохи раніше у пресі з’явилось інтерв’ю Боровика щодо його звільнення. За його словами, його обмежували в контактах з пресою, іноземними колегами, а звільнили неввічливим чином. Кандидату на пост заступника міністра економіки Саші Боровику, який кілька місяців пробув радником на волонтерських засадах, не дозволяли спілкуватися з іноземними партнерами і пресою, а потім і поготів звільнили по електронній пошті.
“Вчора вранці я прокинувся, і там був анонс – ти на роботу не приходь, імейл твій робочий відключаємо. Це був помічник Айвараса (автор листа), але був підписаний Айварасом”, – повідомив Боровик, додавши, що відповісти на лист він вже не міг.
Боровик зазначив, що не очікував такого повороту подій, а сподівався, що спочатку ситуація буде обговорюватися з ним особисто. Він зазначив, що в січні саме Абромавічус зателефонував йому і запропонував стати його заступником.
“В кінці січня я все кинув і переїхав з Лондона сюди… Я почав працювати в Україні в Кабміні, у міністерстві як волонтер. В цей час я готував документи, в тому числі на громадянство. 11 березня мене запросили на Кабмін, де я отримав рекомендації та підтримку”, – розповів Боровик.
У той же час, після початку роботи, додає Боровик, йому забороняли розмовляти з пресою, іноземними партнерами. Боровик також згадав про певні труднощі у відношенні з прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком, однак не вдавався в деталі. За його словами, в уряді рівень командної роботи знаходиться на низькому рівні.
“Насправді я не хотів іти, я не хочу йти. Я хочу продовжити працювати для країни”, – сказав Боровик. При цьому в п’ятницю на звіті у Раді Яценюку довелося відповідати на запитання щодо причини відходу Боровика. Прем’єр відкинув звинувачення в свою сторону, заявивши, що рішення відмовитися від допомоги Боровика в уряді належить Абромавичусу. У той же час, Яценюк запевняє, що якщо Боровик хоче працювати в інтересах України – “у нього є багато іншої роботи для нього на інших посадах”.
Для тих, хто не знає у чому справа, пропонуємо переглянути останній випуск «Шустер LIVE» (15.05.2015 р.).
***
Саша Боровик: «Три місяці я працював безкоштовно»
Уже колишній в.о. заступника міністра економіки − про політику Арсенія Яценюка, роботу в міністерстві і те, як потрібно було б реформувати країну.
Саша Боровик − уродженець Львова, амбітна людина, технократ, останні кілька місяців працював у Міністерстві економіки України. Скандал із його звільненням із міністерства «розкрив» усі білі плями української влади. Виявилося, що працівник отримав рівень доступу першого заступника міністра, включаючи візитки, кабінет, доступ до пошти, а також прийняття рішень − але при цьому його не було затверджено на посаду! Оскільки три місяці прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк не підписував призначення Боровика, той пішов з економічного відомства, так і не ставши заступником міністра.
Відразу після звільнення Саші Боровика в колах блогерів почалася справжня істерика. Один із них назвав цей прецедент «ганьбою для України». Інший назвав представників влади, що пояснювали, який був статус Боровика в уряді, «брехливими покидьками». «У цій системі ніхто не може прижитися, з тих, хто хотів би зробити щось! Боровик − технократ, який хотів провести реформи тут. Але ця влада і ця система викинули його», − стверджує громадський діяч Ілля Кенігштейн, друг Боровика. Кенігштейн вважає, що скандал зі звільненням Боровика можна порівняти з непідписанням угоди у Вільнюсі Віктором Януковичем. У свою чергу, міністр економіки Айварас Абромавічус назвав випадок із Боровиком «кадровою помилкою».
Саша Боровик − випускник юридичного факультету Гарвардського університету; був старшим юристом із держсектору в компанії Microsoft. Його діяльність передбачала роботу з секторами міжнародних організацій, таких як ООН, ЄС, НАТО. В тому числі, Боровик розповідає, що багато переговорів щодо контрактів Microsoft із державними та наддержавними структурами за останні 10 років, включаючи переговори з НАТО, проходили за його участі.
В інтерв’ю Forbes Боровик розповів про сюрреалістичну атмосферу в нинішньому міністерстві фінансів, і дав оцінку українській владі та економіці.
− Як ви оцінюєте нинішню економічну ситуацію в Україні?
− Ми бачимо, що ВВП знижується. За експертними оцінками, падіння цього показника за рік очікується, в кращому випадку, на рівні 7,5%, в гіршому − 11%. Одночасно зростає державний борг. Але ми схиляємося до того, що економіка країни намацає дно в цьому році й почне вирівнюватися. У наступні два роки очікується зростання по 2%, а в 2018 році − на 4%. Звичайно, це невисокі показники. Якщо падіння ВВП цього року піде за оптимістичним сценарієм, то через три роки ми вийдемо на рівень початку 2015 року. Нація таке не прийме, тому виникає питання: а як досягти вищого зростання?
− Чи є якісь прорахунки уряду, які призводять до гальмування в економіці країни?
− Для того, щоб зростання економіки було суттєвим і збільшився інвестиційний клімат в Україні, необхідна повна лібералізація. Це означає, що повинен з’явитися вільний ринок землі, відсутність різного роду субсидій, а сама держава докорінно має знизити свою частку в держсекторі. Центральні органи влади повинні віддати все місцевій владі, щоб оперативно приймати ті чи інші рішення.
У сьогоднішніх реаліях 53% ВВП країни йде на соціальні витрати. Наприклад, на пенсії витрата складає 18% (для порівняння − в Європі 8%), на субсидії − 8% і на чиновників − 9%.
Давайте подивимося на приклад Литви, у якої найнижча в Європі соціальна частка витрат, − всього 30%, в Грузії 35%, Словаччині 38%. Тобто Україна витрачає набагато більше, ніж може собі дозволити. Іншими словами, людина не може дозволити собі ходити в ресторан щовечора, якщо в неї немає грошей, вона мусить припинити походи в ресторан і харчуватися вдома.
Тут напередодні виборів і в стані війни Україні важко прийняти подібне політичне рішення. Потрібно приймати швидкі й непопулярні реформи.
− Яку частину цих витрат, на вашу думку, можна зменшити?
− Якщо дивитися на структури пенсій, то близько 4% − це привілейовані пенсії. Фактично, особи працювали в структурах, які надавали привілейовані пенсії, наприклад, академіки, силові структури, політичні партії, колишнє керівництво країни. От із цих структур і потрібно починати скорочувати частку соціальних витрат. Україна має вийти на європейський рівень витрат ВВП. І коли, наприклад, на пенсію буде припадати всього 8% ВВП, то вона повинна бути вищою, ніж зараз при 18%.
− Що заважає реалізувати цей підхід на практиці?
− Треба, щоб у нас в країні не було субсидій і дотацій, які будуть спотворювати ринкову ціну. Це, звичайно, стрибок, який серйозним чином може вплинути на населення. В уряду виникне дилема: здійснювати непопулярні реформи чи ні. Якщо так, то потрібно потім проводити і популярні реформи, зокрема, демонополізацію, деолігархізацію і дії, які запобігають корупції тощо. Але коли будуть проводитися непопулярні реформи, уряд повинен виходити до населення і в доступній формі пояснювати, аргументувати − для чого приймаються ті чи інші дії і що буде, якщо їх не приймати.
Повторюся, що країні потрібно взяти загальний курс на лібералізацію. Після чого вже приймати рішення, з чого і як починати зменшувати витрати.
− Чому тоді уряд ніяк не може зважитися на реформи?
− Ймовірно, це пов’язано з тим, що економіка країни сильно впала, а прийняття будь-якого непопулярного рішення сприймалося б дуже болісно. Наприклад, потрібно приймати рішення про зниження дотації певних підприємств. Деякі з них можуть виявитися в прифронтовій зоні. В результаті, такі рішення держави можу призвести до банкрутства підприємств. Звісно, в політичного керівництва країни є певні побоювання на це рахунок. Тому маємо дилему: або «замінити і підфарбувати», або повна лібералізація. На мою думку, обидва методи ризикові, але лібералізація дає більше дивідендів у майбутньому.
− Будь ласка, уточніть − що ви розумієте під лібералізацією?
− Вільний продаж землі, в тому числі, іноземцям. Приватизацію всіх державних підприємств. Зупинку держпідтримки підприємств, які живуть за рахунок тарифів і субсидій, а самі по собі не вистояли б на ринку. По суті, це формує вільний ринок. Щоб держава показала своїми діями: тепер невидима рука ринку визначить, що має існувати, а що ні, і яка економіка має бути.
− Які ваші загальні враження від роботи в міністерстві?
− Три місяці моєї роботи в міністерстві не формалізували, тому що прем’єр-міністр не підписував моє призначення. Відповідно, не було іншого виходу, окрім як піти.
− Під час вашого перебування в міністерстві економіки не було у вас відчуття, що саме відомство давно пора розформувати, тому що ніяких драматично важливих функцій у державі воно не виконує?
− Я чув такі заяви. Моя думка така: в ліберальній економіці є місце для невеликого міністерства економіки, яке займатиметься тарифами і так далі. Але під час переходу державного капіталізму до лібералізованого ринку міністерство економіки повинне здійснювати функції, які по закінченню переходу просто повинні відмерти. Я думаю, що стосовно міністерства мова може йти не тільки про урізання штату, а й про урізання функцій міністерства.
− Як ви оцінюєте ефективність роботи уряду і прем’єр-міністра Арсенія Яценюка?
− У коаліційному уряді, сформованому з різних партій, прем’єр-міністр не може повністю сказати: «це моя політика», тому що він звʼязаний волею коаліції. Наприклад, коаліційний договір − це якийсь соціал-демократичний договір, у рамках якого досить непросто проводити лібералізацію.
Боровик розповів Forbes, що як юрист компанії Microsoft курирував переговори з міжнародними структурами, в тому числі, НАТО
Уряд Солідарності в Польщі, в період, коли Лешек Бальцерович був міністром фінансів, перед походом на вибори закладав лібералізацію в свою політичну платформу − вони й перемогли на виборах саме по цій платформі. Коли партія Івана Міколоша перемагала і ставала частиною коаліції у Словаччині, то перш ніж стати частиною коаліції, вони домовилися про те, що буде реформа податкового кодексу, і це буде досить ліберальний процес. В Україні ж подібної домовленості не було.
Тому, коли прем’єру «дістається», потрібно розуміти, що відбувається, − причина в прем’єрі чи в коаліції?
− Той факт, що ваше звільнення з міністерства збіглося з візитом в Україну помічника держсекретаря США Вікторії Нуланд, − це просто збіг?
− З пані Нуланд я не знайомий і ніякого зв’язку в цих подіях не бачу.
− Як ви оцінюєте роботу Наталії Яресько?
− Я бачу, що вона − один із найсильніших міністрів у Кабінеті. Хотілося б зрозуміти, куди вона йде з Податковим кодексом.
− Роботу кого ще ви могли б оцінити як ефективну і цікаву?
− Я не готовий це оцінювати зараз, і думаю, це було б некоректно.
− Якою була ваша зарплата в міністерстві?
− У мене не було зарплати! Три місяці я працював безкоштовно…
− Як таке можливо? Це ж суперечить Трудовому кодексу України! Який у вас був статус, якщо працювали ви безкоштовно?
− Вся ця ситуація дуже неприємна для мене. До 11 березня я був просто волонтером − з точки зору якихось адміністративних процесів нічого не відбувалося, хоча, по суті, я поводився, як перший заступник міністра: дивився, кого беремо на роботу, кого будемо відраховувати, яким буде дизайн департаментів. 11 березня я ходив на Кабмін і зрозумів, що мене затвердили: тому що мене привітали, мені подали руки! Мені дали кабінет, зв’язок по державному мейлу, державний телефонний зв’язок.
Мені казали, що прем’єр-міністр повинен тільки підписати моє призначення. Але цього не відбувалося. Вийшло − ти поводишся як державний службовець, але сам факт прийому тебе на державну службу не завершено. В цілому, це не суперечило тому, що відбувалося в міністерстві: тільки у мене в кабінеті було близько 10 волонтерів, які теж проходили на державну службу. Ми працювали, але наш статус по відношенню до держави був незрозумілим, а сприймалася ця ситуація як наслідок пост-революційної зміни.
Якщо в інших людей цей процес, здавалося, просувався, то в моїй ситуації ніякого руху взагалі не було. А потім прем’єр-міністр почав подавати сигнали, що підписувати моє призначення він не збирається.
− Чи розумієте ви природу такої позиції прем’єр-міністра?
− Я думаю, вона складна, але причин явних для такої позиції я не бачу.
− Чим ви будете займатися тепер?
− Я очікував, що як технократа мене запросили допомогти і працювати. Якщо замовлення немає, як технократ я можу повернуться в Європу і США і робити те, що робив раніше, − вести цікаві проекти в приватному секторі. Тепер питання в тому, що якщо залишатися тут, то потрібно вступати в якусь політику. Бути в політиці для мене означає не бути технократом. Також бути в політиці в Україні означає йти в опозицію. Але я не був готовий до того, що вся ця ситуація розвинеться в політику.
Ще є варіант − йти в приватний бізнес в Україні. Але якщо я можу поїхати в Кремнієву долину, то там мені можуть запропонувати цікавіші проекти.
