У баби Каті з Брідка три брата воювали за «совєти», румунів і УПА (життєва історія)

0
277
Загрузка...

Пройшовши через заслання за Урал, голод, «поразку в правах» в совдепівській інтерпретації, інші життєві проблеми і втрати, баба Катя з Брідка зберегла життєвий стержень і в «під 80» навіть стала, як кажуть, «продвинутою».

 

Різдво, Брідок і баба Катя

Вона від народження жила у Заставнівському районі, у Добринівцях. Їй Було 11 років, коли її разом з матір’ю, трьома сестрами та молодшим братом відправили на заслання у Пермську область. У неї було ще три старші брати. Один воював на боці радянської армії, другий – за румунів, а найстарший командував куренем Української Повстанської Армії. От через нього і заслали. А тата, з тої ж причини, тоді ж у 46-му розстріляли. Вона чекала, чи прийде брат на похорон. Не прийшов.

Родину, як і решту таких самих «неблагонадійних», під конвоєм майже місяць везли у товарняках, як скотину, за Урал. Спали на якихось нарах, або ж просто на підлозі. Там, на засланні поселили в темних, холодних бараках. Щілини між тоненькими дошками затикали мохом, щоби хоч трохи тепліше було. Маленьку Катю примушували відкидати сніг, а влітку – траву косити. Як подорослішала – відправили на рубку дерев. Чоловіки рубали, а підлітки спалювали сучки.

Найяскравіше баба Катя пам’ятає постійне почуття голоду: «І знову йду, і знову голодна. Є картошка, – то добре. А немає, то чай. І все».
У дев’ятнадцять вона зустріла свого Грицька. Георгію було двадцять сім і дев’ять з них він відсидів у радянській тюрмі, так само, за симпатії до УПА, за прагнення до Самостійної України. Існує в законодавстві такий термін «поразка в правах», коли певним категоріям засуджених забороняється, наприклад, голосувати на виборах, або обіймати певні посади після закінчення терміну ув’язнення. Для Катерини та Георгія «поразка у правах» в совдепівській інтерпретації вилилася у неможливість протягом трьох років зареєструвати шлюб. От так і жили у «цивільному», як нині кажуть, шлюбі. Доньку, яка народилася за два роки, Катерина записала на своє дівоче прізвище. Звісно, ні про яке навчання не йшлося. Освіти у баби Каті – неповних два класи, які провчилася ще тут, на Буковині. А далі, каже, вчилася сама, як могла коло родини і дітей.
« На Урале надоели бараки и койки,
еще больше надоели лесные заготовки.
Рассчитай меня, кантора, уезжаю я домой,
твои темные бараки оказалися тюрьмой»,
такий нехитрий шансон відтворює баба Катя на свій, абсолютно особистий суржиковий манер, згадуючи враження від самої можливості нарешті, через 12 років покинути обридле зауралля.
Нарешті побралися. І наприкінці 50-х Катерина з родиною повернулися до рідного села Георгія – на Буковину, у Брідок понад Дністром (Заставнівський район). Народився син. А далі – важка, марудна, багаторічна праця у колгоспі.

Вона і зараз, у свої сімдесят дев’ять, обробляє присадибну ділянку і пайову, що дісталася при розпаді колгоспу. Влітку бабу Катю вдома практично не застати, бо дбає про землю. Її основна теза – гріх не користуватися тим, що дав Господь, жодної зернини не має пропасти. П’ять років тому помер Георгій. Діти обоє вже давно за кордоном, шукають заробітків та кращої долі. Вона – сама. Але ніколи не втрачає оптимізму. Ретельно стежить за тим, що відбувається в Україні. Жаліє і молиться за наших хлопців на сході, кляне «імператора» сусідньої держави. Бабу Катю можна назвати «продвинутою». Її сільська хата «нашпигована» різноманітною кухонною (і не тільки) технікою. Діти допомагають. Тепер у баби Каті нова мрія – мультиварка. На моє обережне запитання: «Навіщо Вам? Там стільки кнопок», впевнено відповідає: «Розберуся!»
Тішить, що в Україні є такі справжні, такі щирі. Такі, що розберуться…

Лариса СЕРГЄЄВА, головний редактор ТРК «Чернівці»
(з особистої сторінки в соціальній мережі)

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ